Розділ 3

Марина заплескала стіл персиковим соком, коли я розповіла, чому запізнилася сьогодні на пару з фізпідготовки. І що б ви розуміли, на пару я все ж таки потрапила. Як це мені вдалося? Диво, не інакше. Це навіть для мене залишається загадкою, але мені пощастило, хоч і більша частина другого забігу сходами туди і назад вкрита мороком і пеленою поту та пекельної втоми.

Поки подруга приходила до тями, мені довелося терміново шукати серветки в рюкзаку, тому що половина з присутніх у їдальні обернулися подивитися, що ж там сталося цікавенького, а інша половина вже діставала телефони, щоб запостити новину в загальному Телеграм-каналі.

Ось за що я недолюблювала наш університет та студентів, які тут навчалися загалом, так це за те, що більшість виросла на «Пліткарці», а тепер змагаються, хто ж стане наступним (обережно спойлери!) Деном Хамфрі. Все почалося ще задовго до мого вступу, але традиція прижилася, та й нашому ректору подобалося таємно перебувати в таємній від нього спільноті, де можна з перших вуст дізнатися, що відбувається в його університеті.

Коротше, хто ще не зрозумів, у нас було весело. Таємниці та змови, хто придумає найкращу новину дня, ну або вчинить чесно і реально дізнається про головну новину дня, затівалися на кожному кроці. Я була неймовірно рада, що нас з Маринкою обійшла ця доля стороною. Шпигунками нам бути не посміхалося, може тому й потоваришували.

І судячи з того, що про моє фіаско ще невідомо добрій половині учнів, ніхто з футболістів не скинув у загальний чат новину про божевільну фанатку. Ура, репутація врятована.

– То ти просто вилізла у вікно? Типу, як Індіана Джонс? – каже моя подруга, коли закінчує протирати вологими серветками свої руки.

– А що мені лишалося робити? Не показуватися ж у такому вигляді перед Антоном? – розводжу руками у відповідь.

– Ліза, блін, просто підійти до нього і познайомитися, а не влаштовувати черговий міні-апокаліпсис, – підвищує вона голос, мабуть, щоб достукатися до мене.

– Гаразд, наступного разу так і зроблю, – підтискаю губи від досади. Не люблю, коли Маринка так робить, одразу ж почуваюся дурненькою. – Начебто тобі хотілося б постати перед хлопцем мрії в такому вигляді?

І хоч я трохи привела себе в порядок і тепер виглядаю більш-менш презентабельно, але це точно не той вигляд, у якому дівчині хотілося б знайомитись зі своєю долею. Я сподіваюся, що Марина все ж таки зрозуміє мене, але натикаюсь на гострий погляд.

– Та ти чудово виглядаєш, Лізо. Досить себе принижувати. А якщо хлопець не захоче з тобою спілкуватись лише тому, що ти сьогодні без макіяжу та укладки, то навіщо він тобі взагалі тоді потрібний?! – вибухає гнівною тирадою дівчина.

Хочеться кинути у відповідь щось таке ж гостре, але нас швидко рознімає Костя, який підходить і, перш ніж зайняти своє місце, нахиляється і цілує свою дівчину в щоку.

Ось так друзі й стається. Знаходиш собі подругу і думаєш, що ви проводитимете час разом, а вона закохується в твого найкращого друга чи не з першого погляду, і вже вони проводять свій час переважно лише вдвох. А ти третій зайвий і геть із човна.

Ні, ні, це не образа в голосі і вже точно не заздрість. Просто, ну як їм двом пояснити, таким закоханим і втраченим для решти світу, що мені теж хочеться поцілунків, обіймів і прогулянок під місяцем.

Поки бритоголовий громила ніжно обіймається з тендітною блондиночкою, я втикаюся почервонілими щоками і затуманеним поглядом у дерев'яну поверхню столу. Ганяю по тарілці горошок, поки чекаю, що ці двоє намилуються, і ми зможемо трохи поговорити, як звичайні друзі.

Бути зайвою так неприємно. Ось чесно, коли тільки Костя та Марина почали зустрічатися, я була смертельно за них рада. Мені вони здавались такою гарною парою. Так, трохи нескладною і неідеальною, але вони були класними. Костя, він тільки на вигляд брутальний, а в душі романтик до кінчиків пальців. Це він першим зробив крок на шляху до їхнього зближення, почав дарувати квіти та підкидати маленькі записки з презентами.

Я була просто в шоці, бо ніколи не бачила його таким. Зазвичай Костя був зірвиголовою та разом зі мною творив різну дурню, за що ми нерідко отримували по маківці від його батьків. А тут такі зміни, ви б бачили моє обличчя, коли я вперше побачила, як вони милувалися в потаємному кутку.

Я познайомила їх ще в перший навчальний день, власне, як і познайомилася з Мариною сама, на Хелловін вони вже шушукалися і затискалися по різних куточках усього університету, на Новий рік Кості вперше усміхнулася удача, а на 14 лютого всі в універі вже були оповіщені в тому самому чаті, що Костя зробив їй пропозицію. І ось, третій рік від зорі до зорі сяють щасливими посмішками прямо перед моїм обличчям.

Спочатку я думала, що це ненадовго, і незабаром красива картинка посиплеться. Ну, жарт же, одружитися в такому віці та ще й так скоро. Вони й зустрічалися всього нічого, а вже під вінець біжать. Але як бачите, і хоч весілля так і не було, а заручини все ще просто заручини, тепер мені зрозуміло, що ці стосунки проживуть дуже довго, точно довше, ніж прожили мої.

Запихаю в рот побільше салату і ретельно пережовую. Після такого інтенсивного тренування вранці і пережитого стресу організму потрібно нормально підзарядитися калоріями, щоб потім не зомліти десь посеред університетського холу на радість усім заздрісникам.

Піднімаючи очі, помічаю цю солодку парочку і, злегка зітхнувши, відкриваю в Інстаграмі сторінку фітнес-центру, що відкрився нещодавно поряд із моїм будинком. Схоже настав час братися за розум, точніше за 90-60-90, які злегка не 90 і не 60. Але це можна виправити. Головне вірити і не заплакати від смаку горошку на язику та спогадів про торт із шоколадним кремом.

Божечко, чому ти нагородив мене лише другим розміром грудей, але злегка переборщив у нижніх дев'яноста. Паралельно підраховую зайві гроші на абонемент і відкриваю вкладку з міфами про груди та капусту. Чи є ще шанс?