Розділ 20. Трубадур знає усі новини

Розділ 20. Трубадур знає усі новини

Оверлорд прокинувся у гарному гуморі. Усю ніч йому снилася його чарівна Маніелла. Він вже бачив, як веде їх під вінець, як вона усміхається йому своєю чарівною усмішкою. Оверлорд мав намір негайно зізнатися у коханні Маніеллі та просити благословення на шлюб у спадкового скарбничого.

Оверлорд ошатно одягнувся та поклав до кишені невеличку коробочку з обручкою для коханої. Мільярдер наказав запрягти найшвидших коней та зрізати усі троянди та півонії у саду, щоб засипати кохану квітами.

Дракон, їдучи у кареті, перечитував лист Маніелли та дивився на годинник кохання. Він був здивований, що дороги, що вели до будинку скарбничих, були переповнені екіпажами. Усі кудись поспішали. Дивно…

Неочікувано карета підскочила на камені, одне з колес злетіло. Продовжувати шлях далі було неможливо. Поки ремонтували колесо, Оверлорд вийшов з карети.

Дракон побачив екіпаж трубадура, який нісся дорогою. Дві карети точно не розминулися б через те, що колесо карети дракона потребувало ремонту.

Трубадур, Тетяна Овчіннікова, також вийшла зі свого екіпажу та направилася до Оверлорда. Жінка завжди знала усі новини першою та розносила відомості по всьому королівству. Знала все, завжди і більше за всіх. У неї був незвичний чудо-апарат, який зробили місцеві винахідники. Телефон за допомогою якого вона дізнавалася усі новини та далі несла інформацію у маси.

– Добрий день! То ви також на весілля? – одразу почала Тетяна.

– Добридень! На чиє весілля? – здивувався дракон.

– Хіба не знаєте? Це ж спадковий скарбничий доньку заміж віддає, – ділилася новинами всезнайка Тетяна.

– Як заміж? Коли? За кого? – сипав запитаннями мільярдер.

– А як дівчата виходять заміж? Завтра у центральному соборі й вінчання буде. Усе за правилами, як у кращих будинках Букнетівського королівства. Гарного жениха матиме донька скарбничого. Заможного дракона Аріведерчі. Знаєте такого? – поставила риторичне запитання жінка.

– Хто ж його не знає! – зі злістю виплюнув Оверлорд.

– Так, Романа неможливо не знати. Хоч він виїхав зараз з нашого королівства, але наробив раніше галасу, що кожен його знає. Хтось згадує добрим словом, а хтось... – розповідала Тетяна.

– Чого його згадувати? Треба просто матчастину вчити, – злісно мовив Оверлорд, ледь стримуючи себе.

– Як би там не було, але Аріведерчі також вирішив сплатити податки до королівської скарбниці. Прилетів та побачив доньку спадкового скарбничого. Як побачив, то закохався, аж страх. Він, звичайно, не принц із маршрутки, зведений-розведений, але не останній дракон у королівстві. Має свою псарню, дракон-філософ. А що? Завидний жених. Не дарма донька спадкового скарбничого погодилася. Такий імпозантний чоловік...

Тетяна ще щось розповідала про Аріведерчі, який він розумний, сміливий, а Оверлорду хотілося тільки одного – придушити того дракона!

Як так? Невже Маніелла одразу погодилася вийти заміж за першого ліпшого?

– Пане, карета готова. Можемо далі продовжити путь, – мовив слуга.

– Повертай додому! – гаркнув Оверлорд.

– А як же квіти? Ви ж для... – слуга прикусив язика, бо зрозумів, що Оверлорд спопелить його поглядом, якщо він назве ім’я скарбничої.

– Подаруй Тетяні Овчінніковій за її нелегку трубадурську працю! – мовив Оверлорд. – Щоб жодної квітки у кареті не було! Жодної!

Оверлорд та Тетяна Овчіннікова