Розділ 19. Лист

Розділ 19. Лист

Оверлорд був темніший від хмари та грізніший від Темного Лорда. Спочатку зачинився у своїй кімнаті та міряв її великими кроками, весь час поглядаючи на портрет, де він був щасливий разом з Маніеллою.

Великий годинник пробив опівніч. За інерцією Оверлорд потягнувся до кишені за своїм годинником кохання.

– На біса мені годинник, який не працює та нагадує про істинну, яка втекла! – грізно мовив Оверлорд та жбурнув годинник у формі серця у вогнище каміна.

«Годинник кохання», який сповіщає своєю зупинкою про істинну пару

Як тільки легендарний годинник почали пестити язики полум’я, навіжений мільярдер голою рукою схопив метал, який почав нагріватися та червоніти. Дракон не відчував болю, не відчував, як на його долоні скручується шкіра під розпеченим металом. Оверлорд ревів у кімнаті, наче поранений звір. Дракон затиснув у руці гарячий годинник, що спинився, та пішов до кімнати, де ще кілька годин тому була Маніелла.

У шафі висіла сукня, у якій вона була за вечерею. Дракон зняв сукню з плічок та вдихнув аромат. Наче хмільний, він сів на підлогу біля шафи та гойдався зі сторони в сторону, притискаючи сукню до себе.

Погляд Оверлорда блукав кімнатою, усе нагадувало про жадану жінку. Ліжко, у якому вона ніжилась, півонії, які за його наказом були зрізані спеціально для неї у саду, лілії, які доставили прямісінько з озера біля якого у них був пікнік, столик з листом... Столик з листом?! Оверлорд підвівся на ноги та увіп’явся очима у папір, де каліграфічним почерком було виведено:

«Милий Оверлорде,

безмежно дякую за ці прекрасні три дні у твоєму маєтку. Я виконала свою місію скарбничої та мушу їхати. Мені сумно, бо частинка мене лишається тут. За короткий термін, проведений із собою поруч, я полюбила цю місцину, мені було затишно і комфортно. Ти неймовірний оповідач, чудовий господар, справжній джентельмен та неймовірний чоловік.

Я тікаю... Так, я тікаю, але не від тебе, а від себе, від своїх почуттів. Мені важко наважитись висловитись першою, але почуття до тебе переповнюють моє серце...

Та все ж я не маю права переступити межу пристойності. Я не бажаю бути коханкою, утриманкою чи твоєю тінню.

Дякую за прекрасний час і сподіваюсь, що ти будеш щасливий. Мені б так хотілося. Я ні про що не жалію та щиро вдячна за чудові прикраси, які будуть мені нагадувати про твої зелені очі.

Маніелла»

Оверлорд сотні раз перечитував лист. Він перестав злитись на жінку, а злився на себе. Це він справжній телепень! Єжен правду казав, що найцінніше це – кохана людина поруч! Мільярдер вирішив, що з самого ранку полетить до Маніелли, зізнається у коханні та проситиме у батька її руки, бо її серце вже належало йому.