Розділ 17. Боятися себе

Розділ 17. Боятися себе

Оверлорд знову зупинився біля кімнати, яка була виділена Маніеллі та стояв, наче один з грибочків Аллен Стелс.

– Добраніч! – мовила скарбнича, побачивши, що дракон дивиться на їх губи.

– На добраніч! – відповів Оверлорд, не втримався та знову припав до вуст Маніелли. Жінка цього разу відхилилася та зарядила мільярдеру гучного ляпаса.

– От же ж п’явка, – подумала про себе та швиденько зайшла до кімнати, поки дракон приходив до тями. Маніелла одразу ж зачинила двері з середини. Вона не боялася Оверлорда, розуміла, що виховання не дозволить йому повести себе негідно. Вона боялася себе, що не втримається та сама зірветься з гальм наче героїня роману Інни Романової. Серце торочило одне, а розум волав про інше.

Маніелла не збиралася спати цієї ночі. Вона виконала свою місію, підрахувала статки мільярдера, визначилася із сумою податків та дракон пообіцяв, що сплатить усе до королівської скарбниці.

Оверлорд постояв кілька хвилин та пішов до своєї кімнати. Дракон міряв кімнату великими кроками та весь час поглядав на портрет, де він був разом з Маніеллою щасливий.

Дракон зібрався з думками та вирішив піти до кімнати Маніелли, він не хотів недомовленостей. Оверлорд підійшов до сейфу та дістав звідти каблучку з великим діамантом. Мільярдер вже уявляв, як гарно цей камінець буде сяяти на тоненькому та ніжному пальчику скарбничої.

Дракон-мільярдер йшов коридорами та підбирав слова, він не розумів, чому не висловив свої почуття до Маніелли раніше. Напевно через те, що скарбнича п’янила його і він, наче залежний, не міг втриматися. Хотів бути поряд з нею, бажав тримати за руку, жадав цілувати її малинові уста, насолоджуватися голосом...

Коли Оверлорд постукав у двері, йому не відчинили. Він постукав вдруге наполегливіше, але не було ніякої реакції. Дракон вирішив, що так, навіть, краще. Він сів біля дверей та почав розповідати гості про своє кохання, що її очі магнітом притягують його, що голос Маніелли звучить у вухах навіть тоді, коли він сам, що руки жінки – найніжніше, що є на світі...

Оверлорд говорив сам із собою близько години, але ніякої відповіді за дверима не почув. Дракон злякався, що з жінкою щось сталося, що їй стало зле і через це вона не відповідала на його палкі слова.

Він знову постукав, попередив, що зайде до кімнати. Коли Оверлорд увійшов, то простора спальня зустріла його темрявою, тишею та пустотою. Маніелли не було у кімнаті...

Скарбнича не збиралася більше залишатись на ніч у палаці Оверлорда. Вона зібрала речі (яких було дуже мало), все ж вирішила не знімати дорогоцінності, подаровані Оверлордом, написала листа та пішла до конюшні. Кілька днів тому вона приїхала сюди на своїй кареті, у яку було запряжено двоє коней. Жінка вирішила, що не буде їхати каретою, а просто поїде додому верхи. Так буде швидше. Вона тікала. Тікала від себе.

Конюхи здивувалися проханню скарбничої, але виконали усі її побажання. Маніелла сіла на коня та рушила у напрямку свого дому. Жінка була гарною вершницею. Не встигла Маніелла від’їхати від палацу Оверлорда, як на дорозі обачила розкішну карету.

Скарбнича-втікачка