Розділ 16. Від себе не втечеш

Розділ 16. Від себе не втечеш

Погляд Оверлорда притягували коштовності. Сережки, які мали біло-блакитний колір, змінили забарвлення на зелений. Саме такого кольору були очі Оверлорда. Це означало тільки одне. Те ж саме, що сповістив годинник кохання, який зупинився. Маніелла – єдина неповторна істинна дракона.

Оверлорд був так близько, а губи скарбничої так вабили його, що він не втримався та поцілував Маніеллу. Саме тоді ці двоє зрозуміли зміст слів «метелики пурхають у животі». Поцілунок був ніжним і солодким та водночас пристрасним і гарячими. Дракон не міг змусити себе відірватися від скарбничої. Він полишив її манливі вуста та спустився до ніжної шийки, плечей. Очі Маніелли були прикритими, вона перебувала на вершині блаженства, з її уст вирвалося тихе «Так».

Маніелла та Оверлорд

Оверлорд сприйняв це слово по-своєму та потягнувся до корсету, щоб послабити його. Це подіяло на Маніеллу, як холодний душ. Оце так, чоловік подарував дорогоцінності, а вона розімліла та розтанула, як шоколадна цукерка під променями палючого сонця. Оверлорд жодного разу не сказав слів кохання. Він називав її своєю гостею, скарбничою, але не казав про свої почуття. А зараз намагався її роздягнути...

Маніелла почувала себе жінкою, якій заплатили дорогими камінцями за ласку, поцілунки, але не сказали, що вона кохана. Вона почувала себе героїнею роману Устини Цаль «Не хвойда». Скарбнича зупинила руки Оверлорда, який ледь стримував себе.

– Я думаю, що краще припинити. Ми сюди прийшли заради іншої справи, – мовила Маніелла, намагаючись привести дихання у норму та поправити одяг. – Пропоную завершити тут все, щоб рухатись далі.

– Я... Добре, – мовив Оверлорд та зробив крок назад.

– Я побачила тут усе, що треба. Я не ювелір, не можу знати точну вартість дорогоцінностей, але приблизну все ж записати можу. Думаю, що варто перейти до книг видатків та прибутків, – сухо мовила Маніелла. – Дякую за прикраси. Вони, дійсно, неймовірні, – все ж додала Маніелла, бо сережки та кулон були гарні та вишукані.

– Сподіваюсь, що ти згадуватимеш мене, коли одягатимеш їх, – з надією в голосі мовив Оверлорд. – Книги знаходяться у моєму кабінеті. Пропоную піти туди.

Дракон пропустив Маніеллу вперед, зачинив усі двері та пара піднялась до кабінету. Оверлорд не міг збагнути, що він зробив не так.

Маніелла бачила з боку Оверлорда знаки уваги, їй були приємні його компліменти, вона забула про все на світі, коли відчула його губи, але все ж бажала розставити усі крапки над «і» та чекала від дракона бажаних слів.

Скарбнича та дракон переглянули усі книги. Оверлорд увесь час намагався доторкнутися до Маніелли, обійняти її, але жінка уникала його обіймів та відсторонювалася.

Скарбнича робила записи у свій блокнот та порахувала суму, яку, на їх думку, мав сплатити дракон.

Маніелла та Оверлорд під час перепису майна мільярдера

– Добре. Усі кошти буде внесено, – мовив Оверлорд, не зізнався, що вже усе заплатив.

– Я свою місію виконала. Тож завтра зранку поїду, – з сумом у голосі мовила Маніелла.

– Мені буде не вистачати тебе. Твоїх очей, твого ніжного голосу, – хрипким голосом говорив Оверлорд, наближаючись до Маніелли. Жінка відходила назад поки не вперлася спиною у стіну. Дракон навис над нею. Аромат її парфумів дурманив голову та вимикав здоровий глузд. Оверлорд не втримався та зірвав з її уст вогняний поцілунок. То була дуель, боротьба, поєдинок. То були не ніжні любощі, а приборкання один одного. Поцілунок був гарячий, шалений та пристрасний, як книги Інни Романової чи Ульяни Соболєвої. То була пожежа у якій згортали обоє. Оверлорд знову припустився тієї ж помилки – дав волю рукам, не озвучивши свої почуття.

Маніелла та Оверлорд

Крізь п’янкий серпанок поцілунку, Маніелла знову поставила собі питання: Чому він мовчить про почуття? Невже це просто фізіологічний потяг? А що далі? У якості кого він бачить її у майбутньому? Роль забавки чи коханки її не влаштовує! Вона вже встигла, на жаль, впустити цього лускатого ящура у своє серце. Він викрав її спокій та проникнув у її думки. Маніелла змусила Оверлорда відірватися від неї та чкурнула до своєї кімнати. Жінка забігла та зачинила двері на замок. Її серце калатало, як навіжене. Вона бажала втекти від Оверлорда, але розуміла, що від себе, від своїх почуттів не втечеш.

Мільярдер не звик, щоб йому відмовляли, він не зрозумів, що сталася, не розумів, чому вона втекла, адже вона відповідала на його поцілунки. Чому ж втекла?

Оверлорд пішов до своєї кімнати та розпорядився щодо вечері. За роботою вони пропустили усе на світі.

Маніелла намагалася зібрати свої думки докупи. Коли до її кімнати постукали, вона вже заспокоїлася. Слуга сказав, що за двадцять хвилин господар чекатиме на неї за вечерею у їдальні.