Розділ 14. Найбільше щастя

Розділ 14. Найбільше щастя

Насолодившись красою портрету, Оверлорд вирішив не повторювати вчорашніх помилок та ліг стати, щоб ранок настав швидше.

Маніелла, втомлена насиченим днем також заснула, напрочуд, швидко. Скарбничій наснились рожеві лілеї, які Оверлорд діставав з озера. Уві сні вона бачила голий торс мільярдера та драконячу вдячність. Ух, який він був прекрасний!

Жінка прокинулася від тихенького стуку у двері. Вона накинула на себе пеньюар та дозволила увійти. Маніелла відчула легке розчарування, коли гостем виявився не Оверлорд, а слуга, який просив дозволу занести у її кімнату квіти. А ось два величезні букети півоній, виявилися прекрасною ранковою несподіванкою і подіяли краще, ніж будь який збадьорливий засіб. Скарбнича швидко одягалася, наспівуючи собі під ніс улюблену мелодію та насолоджувалася ароматом квітів.

Букети півоній

Маніелла, вишукано вбрана, спустилася до їдальні, де біля столу на неї вже чекав Оверлорд. Її увагу привернули дві високі вишукані вази на столі, у яких стояли чайні троянди.

– Доброго ранку! Оверлорде, ти вирішив спустошити увесь свій сад? Неймовірні квіти. Дякую, – гаряче мовила Маніелла, дивлячись в очі дракона.

Чайні троянди на соті у столовій

– То ось, яка чарівна гостя, про яку торочать усі у Бунтенівському королівстві, полонила усі твої думки, Оверлорде, – мовив дракон, якого Маніелла зовсім не помітила, зайшовши до столової, бо її увага була сконцентрована на Оверлорді та букетах троянд. – Вітаю, чарівна Маніелло.

– Доброго ранку! Маніелло, дозволь тобі відрекомендувати мого брата. Це – Євгеній Шульженко. Я його називаю Єжен. Це дракон-історик нашого королівства. Він дослідив усі літописи Лари Роси, вивчив Закони Єви Ромік та протягом свого свідомого життя записує історію. Єжен – філософ, бо вважає, що життя це – гра. Він вкладає у свої твори зміст, що кожен має грати свою роль на сцені життя так, щоб ніхто і ніколи не забажав кинути в актора помідором чи гнилою динею. Життя – гра, а ми усі гравці та виконуємо свої ролі. Мені, дійсно, пощастило з братом, – мовив Оверлорд, але пригадав, що не був надто щасливий вранішнім візитом Єжена, який прямо таки ломивмя до нього, щоб побачити Маніеллу. Вогняна дракониця вже встигла усім повідомити про гостю.

Єжен – дракон-історик

– Мені дуже приємно, – мовила скарбнича. – Я читала вашу книгу «Відлік». Не очікувала на власні очі побачити автора.

– Я вражений, що моя творчість вам відома. Дуже приємно, – скромно відповів дракон-історик.

– Запрошую усіх до столу. У нас сьогодні з Маніеллою багато справ. Вибач, Єжене, не зможу приділити тобі багато часу, – нетерпляче сказав Оверлорд, як ніколи бажаючи позбутися третього зайвого.

– Про що пише зараз? – поцікавилася Маніелла.

– Продовжую роботою над «Грою». Наша історія багата на події, але зараз робота просувається не так швидко, як хотілося б. Частину свого часу я приділяю своїй маленькій принцесі-донечці Мілані. Вона – моє найбільше щастя та моя Муза, – з теплотою мовив Єжен.

– О, Мілана – маленьке диво. Наступного разу, як надумаєшся прилетіти у гості, обов’язково візьми з собою мою племінницю, – усміхаючись, попросив Оверлорд.

– Ну, якщо відверто, то це вона мене відрядила з самого раночку до вас. Щоб я особисто побачив гостю, яка зараз перебуває у її улюбленого дядечка, – відверто розповів Єжен.

Розмова за сніданком була невимушеною, веселою та доброю. Єжен побачив усе необхідне, що йому було потрібно. Дракон-історик попрощався з прекрасною Маніеллою, а братові сказав:

– Ти будеш останнім дурнем на цій планеті, якщо втратиш цю жінку. Немає нічого ціннішого, ніж родина. Мати поряд людину, яку ти кохаєш, а вона кохає тебе, самовіддано, безкорисно – найбільше щастя. Повір мені, я маю досвід.

Єжен та Мілана