Розділ 10. Щире захоплення

Розділ 10. Щире захоплення

Оверлорд сів до столу ідеально зібраний та свіжий. Маніелла не стала чекати господаря та почала снідати без нього. Їй потрібно було чимось зайняти голову та перемикнути увагу, думки постійно линули до його кімнати та неприкритих півмісяців.

– Смачного. Дякую, що розбудила. Бачу, що маєш гарний апетит, – бадьоро почав дракон.

– Дякую. Навзаєм. Твої кухарі якісь чарівники. Дуже смачно, – відповіла Маніелла. – У нас сьогодні купа справ, то краще бути ситим. Невідомо, коли обідатимемо.

– Я розпорядився, щоб нам з собою склали кошика з провіантом. От не терпиться тобі побачити та описати усе моє майно.

– Треба мені те твоє майно, – писнула Маніелла. – Якби платив податки, то не було б мене у тебе.

– Можливо, я навмисно не платив, щоб в мене ти була, – мовив Оверлорд, розуміючи, що це звучить двозначно.

– Кх... – ледь не вдавилася Маніелла.

– Як щодо десерту? – вирішив перевести тему.

– Із задоволенням. До того ж, кухар обіцяв Швацвальд за рецептом Елли Савицької. А то – неймовірна смакота. Мммм…

– Ти любиш солодке?

– Так, але це моя маленька таємниця, – мовила Маніелла, усміхаючись.

– Я хотів би знати усі твої таємниці, – сказав дракон, дивлячись в очі скарбничої. – Я хотів би розгадувати та відкривати тебе щодня.

– Давай поки відкладемо твої бажання, великий розгадуваче таємниць, та перейдемо до на узгодженого плану. Нам час, – сказала Маніелла, доївши шматочок тістечка, та встала з-за столу, щоб не продовжувати цю розмову, яка заганяла її у глухий кут та змушувала ніяковіти.

Карета виявилась зручною та просторою. Тут було два диванчики один навпроти іншого. Вікна були прикрити мереживними фіранками в тон оббивки диванів. На кареті був родовий герб дракона. Такий самий був на годиннику, що спинився, та на прапорах, які висіли у замку. Попереду карети стояло три пари білосніжних коней. Якщо Оверлорд хотів вразити Маніеллу, то йому це вдалося. Але скарбнича не показала й виду, а у своєму записничку зазначила: шість породистих коней та транспортний засіб.

З вікна карети відкривався чудовий ейзаж. Тягнулися довгі поля, засіяні різними видами зернових. Серед золотого налитого колосся де-не-де червоніли маки та синіли волошки.

– Оверлорде, а де ти перемелюєш зернові? – поцікавилась скарбнича, роблячи нотатки у записнику.

– Я просто продаю зерно, а люди вже далі їдуть до млина та перемелюють його.

– Але це не раціонально. Ти втрачаєш гроші. Ти б міг біля поля збудувати млин. І людям була б робота, і не довелося б далеко їздити, і ти міг би продавати борошно, а це набагато дорожче. Млин би окупився за пів року, якщо враховувати розміри твоїх засіяних полів.

– Цікава ідея. Я подумаю, – сказав Оверлорд, дещо спантеличений такою доречною підказкою Маніелли, адже вона мала стягнути з нього податки, а не підкидати ідеї, щодо примноження його статків. Диво, а не жінка!

Далі тягнулися поля гречки. Ще був ранок, тому аромат доносився і до подорожніх, які перебували у кареті.

– Аромат неземний. Ти маєш вулики біля гречаних полів? – діловито запитала скарбнича.

– Ні.

– Ти не любиш мед? – здивувалася Маніелла.

– Люблю. Я багато меду купую щороку.

– То чому не поставиш вулики? Мав би мед власного виробництва та віск для свічок. Думаю, що якщо вдасться зловити бджолиний рій, аби придбати на сусідній пасіці, то прибутки перекриють видатки у перший же рік, ще й залишиться. Вигідна справа і мед гречаний найвищої якості. Ти подумай.

– Ти – генератор ідей, – висловив захоплення дракон. – Ми з тобою проїхали досить багато. Через хвилин десять буде невеликий ліс та озера з гарними галявинами. Пропоную трохи розім’ятись та перекусити, – запропонував Оверлорд. Він хотів сісти ближче до Маніелли, бо диванчики були зручними, але вони стояли навпроти і у нього не було можливості випадково доторкнутися до жінки, яка його так вабила.

Коли тільки карета спинилася, Мері та Грег Шевченки, не зважаючи на спекотне літо, для вдалого відпочинку дракона та його супутниці на березі озера розклали плед та принесли кошика. Хотіли далі все розкладати, але їх зупинила Маніелла. Вона захотіла побути з драконом наодинці у тіні дерев, серед дивовижної природи та незрівнянних літніх ароматів квітів. Пара розмістилася біля дивовижних озер, вода яких була кристально чистою та можна було бачити дно. По центру озера росли ніжні рожеві водяні лілеї. Оверлорд побачив, що Маніелла захоплено дивиться на них і вже почав роздягатися, щоб зірвати їй квітку. Скарбнича усе зрозуміла та зупинила дракона. Ще одного споглядання на булочки дракона вона б не пережила.

– Хай собі ростуть. Все одно мені немає куди їх поставити, а вони швидко зів’януть. Шкода. Тут так затишно. Хто користується цим озером та чи водиться тут риба?

– Тут кілька озер поряд. Місцина, дійсно, дивовижна. Сюди приходять місцеві рідко. А щодо риби – не знаю, можливо, й є.

– Хм... Ти міг би зробити чудову справу на благо королівства та державної скарбниці.