Розділ 6. Скарб, а не скарбнича!

Розділ 6. Скарб, а не скарбнича!

– Згідно із законами нашого Букнетівського королівства, податки мають платити всі. Це зазначено в Законі збереження життя. У Єви Ромік є чіткі роз’яснення, що кожен мешканець королівства має віддавати частину свого прибутку до королівської скарбниці. До речі, зверніть увагу, що написано не людина, не дракон, а саме МЕШКАНЕЦЬ. А де ви живете, пане Оверлорде? – мовила Маніелла, вирішивши змінити тактику та перейшла на офіційний тон, хоча це їй важко давалося.

– Дійсно, я пам’ятаю ці чотири постулати Єви ще зі школи. Їх має дотримуватись кожен, – втрутилася дракониця.

– До речі, пані Ларисо, а ви платите податки? Ви ж також мешкаєте у нашому королівстві, – пішла у наступ скарбнича. Як би їй не подобалась співбесідниця, але професіоналізм та гени скарбничої нікому не дозволять ухилятися від податків.

– Я? – здивовано перепитала дракониця. – Справа в тому, що я на тому зовсім не розуміюся, але впевнена, що мій чоловік справно платить усе, – вирішила не занурюватися у подробиці, бо ще й з неї стягнуть податки. Господи, це ж виходить ціла родина драконів-ухилянтів! Неподобство. Податконеплатильне угрупування якесь. Жах!

– Я був впевнений, що для того, щоб платити податки, потрібно бути людиною, – вже дещо спокійніше відповів мільярдер під гнітом фактів, які навела Маніелла.

– От, не починай, – знову перейшла на «ти» Маніелла. – Бути людиною, буди другом. Навіть Інна Турянська казала, що з усіх скарбничих, яких вона зустрічала, ідеальна Я. Вірніше, я – ідеальна скарбнича. Жодним чином не претендую на кошти, які не мають піти на сплату податків. Дракони завжди були заможними, впевнена, що частина коштів була отримана у спадок. Але ж я бачила, що біля замку є великі поля, є ферма. Це все знаходиться на королівській землі. Чи ви встигли її вже приватизувати? – сказала Маніелла сухим тоном державної працівниці. Вона й справді була кращою у сфері оподаткування.

– Земля не приватизована... Але ж...

– От бачите, ви засівали поля, збирали урожай, отримували прибуток, але нічого не сплачували у королівську скарбницю. Ви отримували прибуток з ферми, яка також розташована на королівській землі, і знову – жодної копійчини податків не сплатили, – слова Маніелли змусили дракона замислитись. Скарбнича говорила так впевнено, хоча розуміла, що несе повну муть. Але їй так кортіло вколоти того зарозумілого крокодила, що мусила викручуватися.

– І що ж тоді робити? – запитала дракониця.

– Спершу, необхідно порахувати статки дракона. Це на словах він – мільярдер. Хто зна, може й неправду люди кажуть, – мовила Маніелла, але побачивши, що дракон обурився, щодо розміру його статків (не тільки для чоловіків розмір має значення), додала: – Може, він вже тричі мільярдер. Необхідно зробити також опис усього рухомого в нерухомого майна і визначити суму податків, яку має сплачувати Оверлорд. Якщо ще взяти до уваги, що дракон не сплачував податки раніше, то має цю суму збільшити у п’ять разів у якості пені, а далі, щороку, сплачувати, установлену суму.

– То вам потрібен час для опису та визначення суми? От і чудово, – зраділа дракониця. Навіть оком не кліпнула, що похреснику доведеться заплатити чималу суму грошей. Нічого, не обідніє. – Маніелло, ви можете на кілька днів лишитися у моїй кімнаті у замку Оверлорда. Вже пізно, невдовзі почне сутеніти, а у моїх покоях ви знайдете усе необхідне для сну та кількаденного перебування у замку та... – на хвилинку задумалася, що б це його сказати. – Та статистичної роботи. Ретельно усе перевірте та визначте суму. А мені вже час. Лишаю вас на одинці. Плідної, ой, доброї вам ночі.

– Але ж вже й справді почне невдовзі сутеніти, як же ви дому дістанетеся? – запитала Маніелла з непідробною тривогою у голосі. Скарбничій, дійсно, сподобалася вогняна дракониця.

– Ну, по-перше, дракони чудово бачать та орієнтуються у темряві. По-друге, я вже давно бажала розім’яти крила, ось і буде нагода. По-третє, в мене ще є на вечір невідкладні справи, які вимагають мого особистого контролю. Впевнена, що вам і без мене буде, не нудно. Обіцяю, що невдовзі навідаю вас, – мовила дракониця.

– Гарного польоту, хрещено. Передайте вітання дядькові та своїм шибеникам, – мовив Оверлорд, поцілувавши руку хрещеної до того, як вона встигла обернутися.

Дракониця полетіла, лишивши пару наодинці. Оверлорд розпорядився щодо вечері (вже точно на двох, бо ще одного гостя на вечерю він не переживе) та наказав підготувати кімнату хрещеної для Маніелли.

Водяна дракониця була частою гостею у замку. Тут була частина і її речей. Але щоб усе підігнати по фігурі (бо у Маніелли були більш пишні форми, ніж у дракониці Лариси) та пошити вбрання, якщо скарбнича забажає виключно нове та за своїм смаком, Оверлорд запросив на вечір найкращих кравчинь, які обіцяли за ніч виконати усі забаганки гості.

Першою справою, яку зробила вогняна дракониця, коли прилетіла додому, була її розмова з чоловіком. Добре, що вона навідала (аж так невипадково!) хрещеника. Її драконяча родина також не бідувала. Не були мільярдерами, бо малі драконята вимагали чималих коштів, але Лариса не могла допустити, щоб їх називали ухилянтами від податків. Чоловік пообіцяв, що завтра ж відправить до королівської скарбниці кругленьку суму грошей у якості податку та додатково нарахованої пені за несплату. Вогняний дракон вирішив, що краще добровільно порахувати та заплатити податки, бо фінансисти та сучасні бухгалтери можуть й у спідньому залишити, а в нього чимала родина.