Розділ 4. От, халепа!

Розділ 4. От, халепа!

Як тільки Оверлорд та Маніелла увійшли до столової, з якої вже долинами аромати смачних страв, на них пристально подивилась вогняна дракониця Лариса. Ух, яка вона була задоволена. Така приваблива жінка поряд з Оверлордом! А як вони пасують один одному! Яке ж гарне потомство може бути! Вона вже у думках одружила свого хрещеника та набажала їм не менше чотирьох діточок.

– Яка зустріч! Я тут випадково була зовсім поруч і вирішила провідати свого похресника та дізнатись, як проживає моя фаворитка – Очеретяна Кішка. Вона цього року виявилася дуже плідною. Я пам’ятаю, як навесні під вікнами замку був цілий клуб наречених Локі, в вона, наперекір долі, серед усіх породистих котів обрала найнепримітнішого. Я замовила у мадемуазель капелюшниці для кішки гарненький аксесуар. На днях мають доставити, – одразу почала хрещена. У королівстві усі знали любов дракониці до котиків. Лариса захоплено розповідала, увесь час поглядаючи на Маніеллу. – Ой, Оверлорде, не знала, що в тебе така приваблива гостя. Ти нас познайомиш?

– І тобі добридень, хрещена. Це скарбнича нашого королівства – Маніелла, – представив жінку дракон, – а це – моя хрещена матінка, вогняна дракониця Лариса.

Дракониця одразу ж обійняла Оверлорда і спантеличену Маніеллу. Хрещена виявилась дуже привабливою жінкою. Ніхто не сказав би, що цій вогняній дракониці вже понад триста років. Вогняною її називали не тільки за волосся кольору язиків полум’я та запальний характер, але й за те, що дракониця «горіла» книгами. Її книги могли зігріти кожного, пристрасті у її творах розпалювались не на жарт, усі герої завжди були з вогником та й сама вона мала здатність освітлювати шлях навіть серед темряви.

– А чого це ми у дверях стоїмо? Нумо до столу. Ммм… Так смачно пахне. Твої кухарі постаралися, – не дала вставити нікому ані слова дракониця. – Маніелло, така незвична професія у вас. Скарбниками завжди ж були чоловіки, – продовжила розмову Лариса, сідаючи за стіл.

Оверлорду та Маніеллі не лишилось нічого іншого, як приєднатися до трапези та підтримати бесіду. Маніелла мала гарну освіту та манери, то дракон вивів її із рівноваги, обізвавши відьмою.

Оверлорд зайняв місце у голові столу, а жінки розташуватися одна навпроти іншої.

– Рада знайомству. Завітала до Оверлорда у справі та не очікувала вас тут зустріти, – почала Маніелла, помітивши периферійним зором благальний погляд дракона-мільярдера. Було видно і неозброєним оком, що хрещена-дракониця дуже важлива для нього і він не хоче її засмучувати. – Так, ви маєте рацію. У нашому королівстві скарбничими були виключно чоловіки. Мій прадід – Монета, дід – Кабованець, тато – Грош – усі були спадковими скарбничими. Але у тата та мами Інфляції не було спадкоємця чоловічої статі. В мене є ще молодші сестри: Валюта, Гривня, Доряра, Євра та Біткойнеса. Я з самого дитинства цікавилась фінансовою стравою та вирішила розвінчати стереотип, що скарбничими можуть бути виключно чоловіки.

– Як цікаво, – сплеснула у долоні дракониця. – А у якій справі до Оверлорда приїхали?

– Про вельмишановного Оверлорда, – мовила Маніелла, навмисно виділяючи слово «вельмишановного», та пильно поглянула в очі дракона, – мені розповів король Дмитріус. Оверлорд знана персона у королівстві. До того, ж не бідна. Дракон-мільярдер. Хочу відмітити, що він гарний господар та поціновувач мистецтва, – тут Маніелла не лукавила, бо бачила і засіяні поля, що належали дракону і ферму, а про сад, скульптури, старовинні картини, інтер'єр та оркестр годі й говорити.

– Ой, як приємно чути такі слова, – розпливаючись в усмішці, мовила драконеса та поглянула на Оверлорда, який був дещо спантеличений словами Маніелли, але намагався не подавати вигляду.

– Загальновідомо, що Оверлорд походить із знатного драконячого роду та впевнена, що він не тільки зміг зберегти усі надбання та скарби його предків, але й примножити їх, – продовжила Маніелла, а у дракона-мільярдера було якесь таке відчуття, до скарбнича м’яко стелить, але ще викине якогось коника.

– Шкода, що батьки Оверлорда не чують таких слів. Вони б пишалися своїм сином, – ледь не зі сльозами на очах мовила драконеса. – А знаєте, у мене якось так зовсім випадково опинився сімейний фотоальбом. Нумо поглянемо, – перевела розмову драконеса в інше русло.

З основними стравами було вже покінчено. Хоча Оверлорд майже не доторкнувся до їжі. Тільки відрізав кілька шматочків качиної грудки та поколупав салат. А у Маніелли та Лариса був чудовий апетит. За розмовами вони майже спустошили свої тарілки та спілкувалися так, наче дані подруги.

– Хрещено, може, не треба? Маніеллі не буде цікаво розглядати старі світлини. До того ж вона приїхала у справі, – дракон намагався врятувати свої старі дитячі фото у стилі ню від погляду скарбничої.

– Із задоволенням погляну, – відповіла Маніелла, блиснувши очима та руйнуючи усі намагання господаря замку.

– А як же десерт? – не втрачав надії дракон.

– Накажи принести на терасу. Ми там будемо переглядати світлини, – добила Оверлорда хрещена.

Жінки рушили до затишної тераси, щебечучи, як давні подруги, та нахвалюючи смак господаря, а Оверлорд, проклинаючи усе на світі, поплентався за ними. Він дуже любив хрещену, не хотів її ніяк засмучувати. Йому й Маніелла сподобалася, хоч і розумів, що ця скалка точно завдасть проблем. Дракон не розумів, чому так реагує на скарбничу? Чому готовий вічно слухати, як її сміх лунає дзвіночком та заповнює усе його житло радістю та світлом? Чому її «підколи» не ображають, а лише розпалюють? І чому не дає спокою його чоловіча сутність? Невже, Маніелла, таки його істинна?