Розділ 3. Та щоб тобі...

Розділ 3. Та щоб тобі...

– А ви хто? Щось раніше я вас не бачив? – уважно обвів форми гості масним поглядом дракон. – Якби ми були знайомі, я б вас запам'ятав.

– Я – Маніелла – головна скарбнича Букнетівського королівства. Що це ви, нешановний, податки не сплачуєте, га? – одразу до справи перейшла жінка.

– Які податки? – здивувався дракон.

– У державу королівську скарбницю. І як я розумію, не за один десяток років.

– Яка королівська скарбниця, які податки? Ви точно грибочків з лісу переїли, – обурювався дракон. – Мені, до речі, сто сімнадцять років, так що про десятки років ви трохи помилилися, дамочко.

– Хех, знайшов чим пишатись. Сто сімнадцять років йому, – перекривала дракона Маніелла. – Оце дожили до такого поважного віку, вже, може, й пенсія на горизонті, а жодного разу не платили податки. Я ж кажу: ухилянт! До того ж злісний.

– Яка пенсія? У драконів це якраз розквіт, – оторопів мільярдер.

– Угу, бачу, чоловік у повному розквіті сил. Це що зараз дракони замість крил пропелери мають? – не на жарт розійшлася Маніелла, де той страх і подівся. Але жінка не могла не відзначити, що дракон, дійсно, був у гарній фізичній формі. Привабливий, породистий, ух, драконяка!

– Дамочко, вам точно треба до психолога. Що це за сон рябої кобили? Що ви маєте на увазі під пропелером? Вам точно треба до психолога навідатись, а краще у відьмину службу підтримки Юлії Богути, – почав й собі закипати дракон.

– Святі яйця! Це мені до психолога треба? – ошелешено заревіла зла, мов мегера, Маніелла.

– Так, зверніться до психолога Відьминої служби підтримки. В мене є знайома психолог. Навіть носочкам допомагає.

– Святі носочки! Та тій вашій знайомій знадобиться психолог для психолога! – верещала Маніелла. – То це ти щойно мене відьмою назвав, крокодил лускатий? – якось неочікувано перейшла на "ти" скарбнича. – Я тобі не просто Віка, щоб сонечком сяяти, я і межи очі можу заїхати.

Все стихло. Музики припинили грати, навіть вітер втихомирився. Між цими двома аж іскри розліталися у різні сторони.

– Ставлю десять тугриків на те, що він її з'їсть і не вдавиться, – прошепотів флейтист з оркестру.

– А я ставлю двадцять, що виставить із палацу і ні копійки не заплатить, – мовив скрипаль.

– Роблю ставку, що король підкріплення надішле, щоб таки стягнути податки з дракона, – почулося від третього музики.

– Ех, чоловіки, чоловіки... Ставлю сто тугриків, що вони одружаться, – сказала жіночка, яка грала на контрабасі.

Невідомо звідки усе небо затягнула величезна чорна хмара і хлинув дощ. Злива з громом та блискавкою.

Як би дракон не сварився з гостею, але гарних манер завжди дотримувався. Через зуби запросив Маніеллу до свого палацу. Надто вже багато цікавих вух у саду було і не вистачало, щоб до його хрещеної матінки дійшли плітки, що її похресник кричав на жінку, ще й таку гарну.

Маніелла прийняла запрошення дракона не через свої манери, а через цікавість. Дуже вже їй хотілося подивитися на той замок із середини.

Дракон звелів приготувати обід на двох та сервірувати стіл на дві персони. Не здогадувався він, що на обід завітає ще одна гостя, якій вже доповіли про чарівну відвідувачку.

Великі краплі дощу, які встигли впасти з неба, все ж змогли дещо охолодити запал та гнів Оверлорда. Дракон і сам був здивований своєю реакцією на жінку. Завжди чемний, сипле компліментами, представниці протилежної статі завжди в захваті від нього, а тут ця ще й драконом лускатим обізвала. Плюгавка така!

Мільярдер помітив, що скарбнича із захватом розглядає усе довкола та вирішив продемонструвати, який він гостинний господар та провести невелику екскурсію.

Вздовж коридорів на стінах висіли портрети драконів у громіздких позолочених рамах, стояли розкішні канделябри та живі квіти у порцелянових вазах. Усе було продумано, розкішно та зі смаком.

Виявилось, що Оверлорд був прекрасним оповідачем та дуже цікаво розповів про своїх предків за портретами.

Але пустий шлунок Маніелли, в якому не було зранку навіть макової росинки, невчасно завурчав та змусив жінку почервоніти.

Дракон ввічливо промовчав та ґречно запросив на обід.

Коли дракон та Маніелла дійшли до столової, на них чекав сюрприз.

Хрещена матінка дракона – Лариса, яка не могла залишити Оверлорда у спокої та вирішила налагодити його перший контакт з жінкою. Вона вважала, що її похресник геть від рук відбився, весь час літає у хмарах та шукає кохання у космосі.

– От, телепень! – завжди казала хрещена. – Де ж ти знайдеш сповідницю драконового серця, якщо увесь час проводиш у своєму замку?

– Кохання саме мене покличе, – відповідав на її слова Оверлорд.

– Угу, ти дивись, щоб то не був фальшивий голос кохання. Он вже й Степан Нокард відбір секретарок собі влаштував, а ти все сидиш, виявляєш холодну байдужість. Я вже думала, що в тебе якась сіра ненависть до жінок, що живеш сам. Ні собі, ні людям…