Розділ 2. Платити податки мусять усі!

Розділ 2. Платити податки мусять усі!

– Цікаво, яким чином я його змушу? Дракони зроду податки не платили. Він точно скаже: Відвали, моя черешня, до свого кельтського бога, – не могла відійти від шоку скарбнича.

– Податки мусять платити всі! Тим більше мільярдери. Це він, гад лускатий, причаївся та думає, що податкова його не знайде? Це ще я не порахував податок на розкіш. У того лускатого Оверлорда величезний замок, раритетні картини, старовинні канделябри, вітражі та антикваріат... Не знаю, що хочеш роби, але змусь того дракона-мільярдера платити податки! Даю тобі три дні, – увійшов у роль король, розвернувся та, не попрощавшись, пішов геть.

– Отже ж чортяка! Та щоб у нього хвіст виріс... і роги! – прошепотіла Маніелла. – Хоча роги може йому й королева наставити, хай йому грець, – тупнула ногою та пішла з королівських палат.

– Добрий король дав тільки три дні на стягнення податків з дракона, – перекривлювала голос Дмитріуса скарбнича. Вона розуміла, що не можна їхати до Оверлорда без підготовки. – Нікуди дітись, треба змусити його платити, але ж як?

Скарбнича пішла до королівської бібліотеки, де знаходились старовинні фоліанти, законодавчі акти, давні літописи та енциклопедії. Маніелла пройшлася довгими рядами книжкових полиць та обрала собі кілька книг.

– Так, мені точно знадобиться історичний довідник Ліни з роду Діксонів. Тут зібрана уся інформація про правителів нашого королівства. От би зібрати їх усіх на нараду, ех... – бурмотіла Маніелла, дістаючи книжки з полиць. – О, точно стане у нагоді збірка постулатів законотворчині Єви. Поглянемо, що тут у нас? – розгорнула зміст книги скарбнича. – Закон збереження мрії, Закон збереження щастя, Закон збереження кохання, Закон збереження життя, – читала Маніелла вголос. – Закон збереження мрії. Хм.. Якщо змушу того дракона сплатити податки, то й мрії короля здійсняться. Заплатить Оверлорд гроші до скарбниці, то й буде королеві на обновки і король буде щасливий. Ось вам і Закон збереження щастя. Частину свого майна віддасть лускатий, то й кохання королеви й короля буде міцнішим, бо короля з голою дупою важче кохати, ніж у мантії з горностаєм. Ще одного закону дотримаємось. Але чи зможу я зберегти своє життя, якщо озвучу дракону вимоги? От як добре Єва придумала. Хотіла б я так само, як Таріс потрапити через портал у інший світ, щоб уникнути зустрічі з драконом-мільярдером. Ех, і де ж ту Місячну фею шукати, щоб і моє бажання здійснилося? – розмірковувала вголос Маніелла.

У одній з книг скарбнича знайшла цікаву інформацію, що Лара-краса, душа чиста-Роса – магиня, дала життя не одному дивовижному створінню та ще й котосова нафеячила. У старовинному фоліанті були чіткі інструкції, як викликати стихійне лихо, відправити у Позасвіття та наслати головний біль, хоч на мага вогню.

– Оце здібності... Мала б я такі, то не те що податки з дракона-мільярдера стягнула, але й королю б мізки вправила, щоб не давав таких завдань, які необхідно виконати у триденний термін, – розмірковувала жінка.

Також знайшла Маніелла серед книжок дослідження Катерини Федоровської, що дракона може перемогти тільки тролиця Андрусиківна.

– Та не треба мені його перемагати, я ж з ним битися не буду. Тут треба щось хитріше, – бурмотіла собі із під ніс скарбнича, гортаючи сторінки давніх книг. – А може, його яким трунком напоїти, щоб папери підписав, чи попросити фіалкову фею навіювання зробити? – погляд Маніелли впав на велику книгу з яскравими картинками. – Оооо... Енциклопедія Аллен Стелс. Як вчасно. Це ж король дозволив у ліс ходити, а там цього добра – хоч греблю гати. А що... Знайти та приготувати дракону-мільярдеру якісь ерінги, шимеджі, деконіки, або взагалі, крмбучою напоїти, а він і ласти склеїть, чи що там у нього є. У дракона немає нащадків та усе у державну скарбницю й піде, – раділа своїм думкам Маніелла. – Ідея кровожерлива, але дієва, у разі чого – план Б, але треба хоч на того мільярдера поглянути, що то за фрукт.

Скарбнича поклала усі книжки на місце, тільки прихопила з собою енциклопедію про грибочки, щоб замість лисичок та печериць не приготувати щось, від чого можна полетіти до зірок чи потратити на той світ.

– Ранок покаже, що вечір не скаже. Треба добряче відіспатися, бо хто знає, можливо, востаннє, – мовила Маніелла та попрямувала додому.

З самого раночку скарбнича привела себе до ладу, надягнула найкращу сукню з глибоким декольте, у вуха сережки причепила, на шию золотий ланцюжок поклала.

– Хай бачить лускатий, що не тільки він грошики має. І ми не ликом шиті.

У піднесеному та бойовою настрої Маніелла відправилася до дракона. Дорогою скарбнича відзначала, що дорога до замку мільярдера була викладена камінчик до камінчика. До палацу короля такої дороги немає, як до драконячого обійстя. Карета їхала, мов по воді пливла. За вікном свого транспорту скарбнича бачила безкраї поля, засіяні зерновими культурами. Недалеко біля замку була чимала ферма, де працювали робітники, доглядаючи за худобою. А перед самим замком розкинувся гарний сад із лабіринтами з кущів, статуями та фонтанами.

– Непогано дракон прилаштувався. Стільки років у державну скарбницю ні копійки не сплачував ось і має, – розмірковувала Маніелла, із захопленням дивлячись на дивовижні скульптури та замок, який зовсім не був схожий на похмуре готичне житло дракона, яке вона очікувала побачити.

На одній із зелених алей стояв художник, який натхненно і безмовно писав з натури. Маніелла підійшла ближче, щоб роздивитись роботу живописця та відзначила, що треба буде у цього художника й собі портрет замовити, бо дуже гарно портрет виходив, навіть краще за оригінал.