Частина 2

Жека брів чарівним лісом уже годину. Настрій стрімко падав. По-перше, лаковані туфлі з довгим носаком, ідеально придатні для стояння на кортах, виявилися зовсім не пристосованими для ходіння по моху й якихось світних коренях. По-друге, сигарети закінчувалися. По-третє, він так і не знайшов ані кіоску, ані автобусної зупинки, ані хоча б смітника.

«Чистий безпрєдєл, — похмуро думав Шомпол, збиваючи довгим носаком туфлі поганку розміром із табурет. — Завезли кудись, а район не пояснили. Заблукав, як фраєр».

Він якраз збирався крикнути в хащу щось загрозливе на кшталт «Ей, є хто живий, а як знайду?», коли кущі м’яко розійшлися, і на галявину вийшла дівчина.

Жека завмер, не донісши сигарету до рота. Дівчина була… ну, коротше, нормальна. Фігура — вогонь, волосся біле, довге, аж до талії. Одягнена, щоправда, дивно — в якесь напівпрозоре плаття, як нічнушка. Але головне — вуха. Вуха в неї були довгі, гострі й стирчали в боки.

«Якісь локатори, — відзначив Жека про себе. — Хоча, як пива випити, то Ларисці конкуренцію складе».

Дівчина схрестила руки на грудях, подивилася на Жеку своїми величезними фіалковими очима й промовила голосом, дзвінким, мов кришталевий келих:

— О, чужоземцю з невідомих світів! Пророцтво збулося! Небеса почули мої молитви! Я — Кіра, принцеса ельфів цього лісу.

Жека почухав поголену потилицю, сплюнув убік і зробив крок уперед, звично засунувши руки в кишені олімпійки.

— Чуєш, Кіро, базар-вокзал, звісно, красивий. Пророцтва там, туди-сюди. Але ти мені краще скажи, де тут найближча зупинка? Мені на свій район треба, у мене там із Кабаном тьорки не закінчилися.

Кіра трагічно заломила руки, наче не почула його.

— На жаль, чужоземцю! Шляху назад немає, доки темрява не відступить! Наш ліс у страшній небезпеці. Вже багато місяців околиці тероризує чудовисько. Гідра! Триголове породження безодні! Вона пожирає наші посіви, топче наші галявини і краде наших єдинорогів!

— Триголова? — Жека насупився. — Типу, мутант? Чуєш, ну ви заяву напишіть дільничному. Або зберіться гуртом та відпинайте ту гідру. Чо ви як терпіли?

— Звичайна зброя не бере її луску! — Кіра ступила до нього, з надією зазираючи в очі. — Лише істинний герой, що не відає страху, який має силу бика й розум… е-е-е… чистий від сумнівів, зможе здолати її! Ти мусиш урятувати нас!

Жека пещено хмикнув. «Сила бика» йому сподобалася. А «чистий розум» — це, мабуть, тому, що він книжок не читав і голову всякою фігнею не забивав.

— Ну, припустімо, я. А мені чо з цього? — по-діловому спитав Шомпол. — Я на халяву махатися не підписувався.

— Герой отримає вічну славу й будь-які дари нашого народу! — пообіцяла ельфійка. Потім вона урочисто опустилася на одне коліно й дістала зі складок свого плаття згорток із дивної сріблястої тканини.

Вона розгорнула його. Усередині лежав вигнутий, матово-білий клинок із руків’ям, обмотаним шкірою. Він був важкий і виглядав брутально.

— Це давній артефакт, — благоговійно прошепотіла Кіра. — Виточений із ікла прародителя всіх вепрів. Зброя, що чекає свого істинного господаря. Візьми ж його… Кабанячий меч!

Слово «Кабанячий» подіяло на Жеку, як червона ганчірка на бика. У пам’яті одразу спливла нахабна пика Кабана з дискотеки, лосини Лариски та принизливий удар у щелепу. Щелепа зрадницьки занила.

— Кабанячий, значить? — Шомпол зло вишкірився. — Ну давай сюди свій свиноріз. Я цьому вашому місцевому Кабану... тобто Гідрі... зараз швидко роги повідшибаю. Тобто голови.

Жека простягнув руку й упевнено стис руків’я меча.

У ту ж секунду лісом прокотився гул. Клинок у руці гопника раптом спалахнув. Від руків’я до самого вістря побігло яскраве, пульсуюче неоново-синє сяйво. Воно освітила чорні спортивки Жеки, три білі смуги на штанах і лаковані туфлі, надавши Шомполу вигляду цілковито божевільного, але по-своєму епічного.

Кіра ахнула й прикрила рот долоньками.

— Він визнав тебе! — у захваті вигукнула ельфійка. — Світло істини запалало!

Жека покрутив світний меч у руці, зробив кілька пробних змахів. Зброя лежала в долоні, мов улита, а світилася так яскраво, що сліпила очі.

— Нормальна тема, — схвально кивнув Шомпол, оцінивши артефакт. — Світиться, чисто як вивіска шаурмічної в Ашота. Ну шо, Кирюхо. Показуй, де там ваша Гідра рамси плутає. Зараз Жека Шомпол їй порядок на районі наведе.