Частина 1

Жека Шомпол жив рівно. Його всесвіт обмежувався облупленою чотириповерховою панелькою, кіоском на розі та рипучою дерев'яною лавкою біля третього під'їзду. Геометрія його життя була такою ж простою і надійною, як його гардероб: строгий чорний спортивний костюм «Адідас» із трьома білими смугами та лаковані туфлі з таким довгим носаком, що ними, за належної вправності, можна було колупатися в зубах або відкривати пиво.

Під блискучою, поголеною налисо черепушкою Шомпола думок водилося небагато, та й ті переважно зводилися до пошуку дріб'язку на «1715» і правильного кута лузання насіння, щоб лушпиння летіло точно в урну (або повз неї — залежало від настрою). Жека був сильний, як молодий бик, і приблизно такий самий розумний. У бійках він зазвичай брав масою і чавунним лобом, але навіть у харчовому ланцюгу району були більші хижаки.

Головним хижаком був Кабан.

Кабана боялися всі. У нього була своя «дев'ятка» з тонуванням, золотий ланцюг завтовшки з палець і компанія таких самих відморожених качків. А ще у Кабана була Лариска Запальничка.

Лариска працювала в перукарні «Усмішка», носила леопардові лосини, фарбувала губи перламутровою помадою і жувала жуйку так зухвало, що в Жеки завмирало серце. Він був закоханий у неї безнадійно і тупо. Спостерігаючи, як Лариска застрибує на пасажирське сидіння до Кабана, Шомпол лише важко зітхав, спльовував лушпиння і глибше натягував капюшон. Загалом життя його влаштовувало: пиво було холодним, насіння — солоним, а туфлі — блискучими.

Але тієї п'ятниці система дала збій.

Місцева дискотека в колишньому Будинку культури гриміла басами так, що обсипалася штукатурка. Жека, прийнявши на груди півторачку «Арсеналу міцного» для хоробрості, відчув себе безсмертним романтиком. Кабан відійшов покурити з пацанами, залишивши Лариску нудьгувати біля колонки.

Шомпол підійшов до неї, розгойдуючись, мов маятник. Став у фірмову позу — ноги на ширині плечей, руки в кишенях олімпійки, — і видав свій найкращий підкат:

— Чуєш, Ларис... А чо ти тут одна стоїш, скучаєш? Погнали за гаражі, я тобі зірку з неба дістану... ну або пивасіка.

Лариска зміряла його презирливим поглядом, луснула бульбашкою жуйки, але відповісти не встигла.

Ззаду на плече Жеки лягла рука, важка, як чавунна батарея. Шомпол повільно обернувся. Кабан навіть не злився, він просто дивився на Жеку, як на розчавлений недопалок.

— Ти чо, Шомпол, рамси поплутав? — басом спитав Кабан.

— А чо такого... — почав був Жека, але договорити не встиг.

Кулак Кабана, розміром із невелику диню, прилетів Жеці точно в щелепу. У голові в Шомпола щось яскраво спалахнуло, заграла якась дуже сумна музика, і він, не приходячи до тями, звалився на липку підлогу дискотеки.

Приходив до тями Жека довго. Голова гула так, ніби по ній каталися на скейтборді.

«Ну все, Кабан мене в лісосмугу вивіз...» — ліниво подумала єдина вціліла думка. Жека застогнав, спробував намацати асфальт або хоча б брудну підлогу БК, але рука потонула в моху. М'якому, пружному і чомусь теплому.

Шомпол насилу розліпив очі.

Він лежав не за гаражами. І не в лікарні.

Прямо над ним височіли дерева, але не звичні районні тополі. Це були велетенські стовбури з корою, що переливалася неоново-синім світлом. Листя на них було розміром з автомобільний капот і світилося в напівтемряві, як гірлянди. У повітрі літали якісь дивні світлячки, що вигравали всіма барвами веселки (розміром із доброго горобця).

Жека сів. Потер лисину. Оглянув свої туфлі — слава богу, на місці. Роззирнувся.

Замість розбитих пляшок і недопалків навколо росли гігантські гриби в червоний горошок. Прямо перед ним, на листку величезної папороті, сиділа жаба з трьома очима й осудливо дивилася на Шомпола.

— Чуєш, ти чо вилупилася? — хрипко запитав Жека в жаби.

Жаба квакнула, випустила з рота хмарку рожевого диму і розчинилася в повітрі.

Жека повільно підвівся на ноги. Обтріпав спортивні штани. Поплескав по кишенях — пачка сигарет і запальничка були на місці. Він дістав сигарету, прикурив, глибоко затягнувся і подивився на чарівний ліс, сповнений магії, ельфійських таємниць і стародавніх істот.

— Незроз, — протягнув Шомпол, чухаючи підборіддя. — Це чо за район взагалі? І де моя лавка?