Глава 41

Чоловіки пішли, і на лісову галявину знову м’яко опустилася нічна тиша. Жінки, розслаблені, розімлілі після гарячої пари та лісового джерела, ще спробували побалакати, але розморене тіло вже вимагало відпочинку. Нічне повітря ставало дедалі прохолоднішим, і від цього гаряче дихання багаття здавалося ще приємнішим, майже магічним. Очі потроху злипалися самі собою під монотонне сюрчання лісових цикад. Хотілося просто згорнутися затишним клубочком прямо тут, на м'яких карематах біля вогнища, під зоряним куполом лісу.

— Ви як хочете, дівчата, — солодко позіхаючи й потягуючись усім тілом, сказала Олена, — а я йду в намет спати. Моя внутрішня батарейка розрядилася.

— Я теж, — прикриваючи рот рукою, сонно погодилася інструкторка Аня. — В мене теж очі заплющуються на ходу. Графік графіком, а такий релакс не можна псувати неспанням.

— Ми справді дуже добре відпочили та розслабилися в тій парній, от тіло і вимагає відпочинку, — підтримала їх Марта, ліниво загортаючись у свій великий рушник.

Леся хитро посміхнулася до подруги, примруживши очі:

— Мартусю, а як же твоя обіцяна нагорода нашому ковбою за цю чудову лазню? Ти ж обіцяла дочекатися архітектора під зорями.

— Я не йду спати, я лише трохи полежу в наметі та вдягнуся, — ніяково відповіла дівчина, повільно встаючи з пледа. — Не зустрічати ж мені його посеред ночі в рушнику.

Жінки тихо розійшлися по своїх наметах. Марті здавалося, що вона лише на одну секунду заплющила втомлені за день очі, щоб просто перевести подих. Вона навіть сама не зрозуміла, як її свідомість плавно провалилася в солодкий сон. На її губах так і залишилася блукати щаслива посмішка, викликана нічними розмовами біля джерела. Леся прилягла біля неї, намагаючись крізь сон ще щось пожартувати з приводу того, що вони розм'якли від лісової пари, як і сама заснула на середині фрази.

Коли чоловіки, добряче напарившись у похідній лазні та змивши бруд дня, нарешті прийшли до згасаючого багаття, їх зустріли лише темрява, самотні цівки диму та тихе, мірне пирхання коней у загоні.

— Що ж, вони просто втомилися нас чекати, — намагався тихо пожартувати Макс, озираючись на намети.

— Пара їх занадто добре розслабила, — розуміюче кивнув Руслан, хоча в його темних очах майнув смуток. Його план на «нагороду» зазнав змін.

— Ходімо і ми відпочивати, — Ігор утомлено попрямував до свого намету, закидаючи рушник на плече. — Завтра, точніше вже сьогодні, вставати дуже рано. Нам ще графік наздоганяти й коней сідлати. Відбій, команда.

Всі потихеньку, зі шурхотом розбрелися по своїх наметах. Руслан, проходячи повз намет Марти, просто не втримався. Якийсь непереборний внутрішній імпульс змусив його зупинитися і відхилити край вхідного тенту, щоб просто зазирнути всередину.

Дівчата спали настільки міцно, що навіть не поворухнулися від шурхоту тканини. Вони так і заснули в рушниках, навіть не перевдягнувшись у свій одяг, безтурботно посміхаючись чомусь уві сні.

Руслан ковзнув поглядом по сплячій Марті. Вона мило склала обидві руки під щоку, її вологе волосся розсипалося по каремату, а срібне місячне світло, що пробивалося крізь крони дерев, робило її фігуру тендітною та беззахисною. Хлопець тихо, майже не дихаючи, нахилився всередину намету, взяв теплі спальники, які так і лежали згорнутими в кутку, й акуратно, дбайливо вкрив дівчат, захищаючи від нічної прохолоди. Його пальці на секунду торкнулися її щоки.

— Пішли вже, Ромео, — не витримав Макс, який спостерігав за цим і шепотів йому в потилицю. — Завтра дочекаєшся своєї нагороди, нікуди твій маркетинг від тебе не втече. Дай людям спокійно поспати.

Руслан тихо хмикнув, закрив тент намету і повернувся до свого житла під спів лісових цикад.