Глава 40

Коли жінки нарешті повністю напарилися, розімліли і, загорнувшись у великі махрові рушники, тихо повернулися до згасаючого вогнища, настав час йти до лісового спа-салону чоловікам.

На небі яскраво розсипалися зірки. Оксамитова ніч остаточно заволоділа лісовою галявиною, ховаючи у своїй прохолодній темряві дерева. Багаття жарко палало, посилаючи в небо золоті рої іскор, які розчинялися серед сузір'їв. Пахло нічною росою та свіжим лісовим чаєм.

— Нарешті! — не витримав Ігор, підкидаючи гілку у вогонь. — Ми вже думали, вас доведеться силою виловлювати з того паркого полону.

— Я ледь стримував хлопців, щоб не пішли на штурм, — посміхаючись, додав Макс.

— А я ж казав, що вам сподобається і ви там залишитеся довгенько, — пролунав голос Руслана.

Він дивився на Марту, не відводячи погляду ні на мить. Розпарена, з вологим волоссям, що м’якими пасмами лягало на плечі, та рожевими щоками, закутана в махровий блакитний рушник, вона здавалася йому неймовірно чарівною. У відблисках полум'я її очі блищали м'яким світлом.

Жінки, блаженно посміхаючись, навіть не намагалися відповідати на насмішкуваті шпильки чоловіків. Вони вмостилися біля вогнища, підставивши долоні під його лагідне тепло. Настав час дати змогу й чоловікам змити з себе весь пил та втому цього дня.

— Йдіть уже, — м'яко махнула рукою Олена в бік куреня біля джерела. — Поки каміння не охололо остаточно.

Руслан продовжував дивитися на Марту. Дівчина відчула цей погляд, перевела на нього очі й м'яко, куточками губ усміхнулася.

— Дякую, — беззвучно мовила вона самими лише губами.

Хлопець миттєво прочитав це по устах і ширше усміхнувся у відповідь. Поки інші чоловіки підіймалися зі своїх місць, переговорювалися та розбирали рушники, Руслан підійшов до Марти. Він нахилився до самого її вушка, так близько, що вона відчула гарячий подих на своїй вологій шкірі.

— Радий, що тобі сподобалося, — прошепотів він, мимоволі вдихаючи аромат її свіжої, розпареної шкіри.

— Це було чарівно, — майже пошепки, але так, щоб він почув кожну нотку, відповіла Марта. Серце всередині знову зрадницьки забилося у солодкому темпі. — Я ніколи у своєму житті подібного не відчувала. Ти справжній лісовий маг.

— Тоді... я можу сподіватися хоча б на невеличку нагороду, коли повернуся? — в очах хлопця в цей момент яскраво спалахнули й затанцювали золоті відблиски багаття.

Марта кокетливо нахилила голову, ховаючи усмішку за пасмом волосся і відчуваючи, як щоки знову палахкотять гарячим рум'янцем.

— Я... я скажу тобі одне велике, красиве «спасибі»...— Але тільки коли ти повністю вмиєшся і повернешся назад до вогнища, — прошепотіла вона, заглядаючи йому в очі.

Руслан на таку пропозицію награно зітхнув, але його погляд залишався палким:

— Сподіваюсь, чоловіки там у лазні не дуже сильно засидяться, щоб я міг якомога швидше повернутись.

Він мимоволі перевів погляд на її вологі губи, змушуючи Марту остаточно забути, як дихати. А вже потім рішуче підхопив свій рушник із колоди й поспішив наздоганяти інших чоловіків, розчиняючись у нічному місячному відблиску.

Руслан неспішно йшов слідом за іншими, тримаючи на плечі рушник, і десь глибоко в його грудях щось дивовижно солодке, стискалося від кожного подиху. Перед його очима досі стояв образ Марти — з розпущеним, вологим від води волоссям, рожевими від гарячої пари щоками, загорнутої в блакитне махрове полотно, яка дивилася на нього своїми великими очима й м'яко, самими лише губами казала «дякую». Літній нічний ліс навколо озера дихав прохолодою, густий білий туман повільно плив між стовбурами дерев, а над головою розсипалися мільярди великих діамантових зірок, що відбивалися у дзеркальній водній гладіні. Сама природа цієї миті здавалася Руслану якоюсь нереальною, наче красиві декорації до головного сюжету його життя.

Чоловіки підійшли до імпровізованого куреня на березі прохолодного потічка. Густа гаряча пара, що була всередині, запотіла прозору поліетиленову клейонку, і по ній повільно, стікали великі, блискучі в місячному світлі краплі вологи.

— Ну що ж, панове, — Ігор задоволено, потер долоні з виглядом людини, яка ціле життя чекала саме на цю мить. — Нарешті настала наша чоловіча черга.

— У нас тут зараз відкривається справжня чоловіча баня! —оголосив Максим і, швидко роздягнувшись на свіжому повітрі, спритно шугнув усередину парного намету. — Ох, як добре!

— Так, чоловіча, —підтримав його Денис, теж швидко роздягаючись і проходячи слідом крізь щільну завісу білої пари. — Розмови сьогодні ведемо тільки про чоловічі справи, про коней, маршрути і ніяких почуттів!

— Це ти зараз конкретно про кого з нас говориш, експерте? — з легкою посмішкою запитав Руслан, заходячи слідом, згинаючись під низькою плівковою стелею і сідаючи на  бревно поруч із Максом.

— Про себе в першу чергу, — чесно відповів Денис, умощуючись на сусідній колоді й витираючи обличчя долонею від першої хвилі жару. — Знаю за собою таку слабкість — розчулюватися і ставати занадто сентиментальним від гарячої пари. Можу й вірші почати читати під цими зірками.

Анатолій зайняв місце біля казанка й, не втрачаючи ні секунди, одразу ж додав пари, щедро хлюпнувши кухликом води на розпечені валуни. Густа біла хмара з шипінням стрімко піднялася вгору, миттєво заповнюючи весь простір куреня пахучим жаром.

— Ого! Обережніше там! — голосно закашлявся Ігор, відмахуючись рушником від хвилі тепла. — Ми сюди все ж таки паритися прийшли, а не заживо варитися у власному соку! Зменшуй оберти!

— Нічого з тобою не станеться, —сміючись від задоволення, відповів Анатолій, підкладаючи рушник під боки. — Лазня — це моя рідна стихія з самого дитинства. Я шкірою відчуваю, коли досить, а коли треба ще піддати для тонусу. Спину розслабляйте!

Вони на деякий час замовкли, блаженно заплющивши очі, відкинувшись назад і повністю розслабивши втомлені після переходу м'язи. Кілька хвилин у курені панувало повне задоволене мовчання. Те суто чоловіче мовчання, яке саме по собі є найвищою формою спілкування і абсолютно не потребує жодних зайвих слів. Навколо них чулося лише глухий шум лісового джерела за плівкою та шипіння пари на камінні.