Глава 37

Вся група, сито поївши, перебувала в розслабленому настрої. Мандрівники ліниво розтягнулися на карематах, підставивши обличчя під лагідні промені передвечірнього сонця.

— Ми вибилися з нашого графіка остаточно, — знову взявся за своє Ігор, хоча в його голосі вже не було колишнього тону — так, суто бурчання для підтримки авторитету.

Інструкторка Аня легким рухом руки махнула на його буркотіння:

— Ігорю, ну раз так, то давай залишимося тут, на цьому майданчику, на ночівлю. Краєвид божественний. А завтра встанемо раніше, на самому світанку, наздоженемо маршрут і просто зробимо менший за часом обідній привал.

Усі мандрівники погодилися з її планом. Вода близько, місце захищене від вітру соснами, краєвид шикарний, а загальний настрій — кращого й не придумаєш. Багаття гасити не стали, лише підкинули туди пару товстих поліняк, поставили казанок зі свіжим чаєм і взялися неспішно розгортати намети.

Коли побутові справи закінчилися, всі потихеньку розбрелися у своїх справах. Марта з Лесею вирішили трохи прогулятися поміж дерев, прямуючи протоптаною стежкою вниз, до чистого джерела.

Яке ж було їхнє здивування, коли біля кам'яної чаші вони побачили Руслана. Молодик прав у воді свої речі, які постраждали під час польоту в блакитну глину.

— О, допомога у пранні випадково не потрібна? — весело, з грайливим бісиком в очах запропонувала Марта, зупиняючись поруч.

— Я б від допомоги точно не відмовився, — у тон їй, з низьким смішком відповів чоловік, навіть не підводячи голови від води.

— Ми можемо тебе підтримати морально та порадами, — вже лагідніше додала дівчина.

— Порадами теж гарно, та краще все ж фізично, — продовжував полоскати свою футболку чоловік.

— А краще взагалі вкинути весь одяг у пральну машину, — не витримавши, вклинилася в розмову Леся.

— Ну тут я навіть сперечатися не буду, — він нарешті підвів голову.

Дівчата з усмішками присіли на плаский великий валун біля струмка, заворожено спостерігаючи за тим, як Руслан впевненими, сильними чоловічими руками викручує й перетирає свою забруднену одіж. Його міцні біцепси красиво перекочувалися під променями сонця, що пробивалися крізь крони.

— Да-а-а... зараз гаряча, тепла водичка нам усім точно б зовсім не завадила, — мрійно, трохи сумно зітхнула Леся, дивлячись, як від джерела віє крижаним холодом.

— І нормальний душ теж не завадив би, — тужливо додала Марта. — Все ж таки у відпочинку дикунами, попри всю романтику, є свої гігієнічні мінуси.

— Ну, тепла водичка у нас завжди є в казанку біля багаття, — відповів Руслан, продовжуючи методично й гучно полоскати футболку у прозорій воді.

— Ну, на дрібну одежу чи щоб кружки помити, казанкового окропу може й вистачить, — знову важко зітхнула Марта, підперши підборіддя долонею. — А ось прийняти повноцінний теплий душ, щоб розслабити спину після сідла — навряд чи.

Руслан раптово зупинив свої рухи у воді, повільно підвів голову і хитро примружився, дивлячись на Марту з-під свого розпатланого чубчика:

— А якщо я скажу, що прямо тут, посеред цієї галявини, для вас буде організована гарна лазня з гарячою парою, щоб помитись і розім'яти м'язи... яка б нагорода мене тоді чекала від маркетингового відділу? Мм?

Він дивився на Марту так пильно й відверто, що дівчина від несподіванки аж розгубилася, миттєво стенувши плечима:

— Та ну тебе, Руслане... Хіба що вона тут за якимось чаклунством з'явиться. Звідки тут візьметься лазня?

— І все ж таки? Давай домовимося про умови на березі, — не вгамовувався Руслан, роблячи крок ближче, від чого серце Марти знову зрадницьки прискорило свій хід, і вона зніяковіло замовкла, не знаючи, що відповісти на цей флірт.

— Так, хвилиночку! — у їхній діалог вклинилася Леся, рішуче виставляючи руку вперед. — Спочатку треба буде особисто оцінити якість цієї твоєї лазні, ковбою! А потім ми вже будемо про якусь нагороду балакати.

Марта посміхнулася.

— А то ми тебе знаємо: ти зараз просто густий дим від вогню на наш намет направиш, а скажеш, що то лікувальна пара від сауни преміумкласу! — Вона з викликом дивилася на чоловіка. — Нас на такий дешевий маркетинг не купиш!

Руслан від аргументів дівчат лише розсміявся.

— Гаразд, леді. Умови прийнято, — весело відгукнувся він.

Хлопець одним сильним ривком викрутив мокру футболку, підхопив свій капелюх із куща і швидким кроком поспішив назад до табору, струшуючи мокрий одяг прямо на ходу. Дівчата перезирнулися, і Марта раптом зрозуміла: Цей нестерпний архітектор точно задумав якийсь новий сюрприз для їхньої команди.