Глава 35

Анатолій розклав сухі гілочки з методичністю інженера, що проєктує складний міст через річку. Він виміряв кути, обережно чиркнув першим сірником... і той щоразу гаснув від найменшого, ледь помітного подиху вітру. Чоловік хмурився, змінював кут нахилу трісок, перекладав хмиз зліва направо, змінював марку сірників і щось роздратовано бурмотів собі під ніс про «неправильну внутрішню вологість деревини» та «занадто відкриту панорамну місцевість для повітряних потоків». А купка обвуглених, спалених сірників біля його колін тим часом невпинно зростала, загрожуючи зрівнятися за обсягом із самим багаттям.

— Анатолію, може, тобі все ж варто... — почала було Олена.

— Я чітко знаю, що саме я роблю! — різко відрізав Анатолій, напружено черкаючи черговим нещасним сірником, який знову лише пустив цівку диму й згас.

— Ну звісно, звісно, дорогий, — Олена відвернулася в бік краєвиду, ховаючи посмішку.

Руслан, який стояв поруч із Мартою біля казанка, спостерігаючи за цим «інженерним проєктом», лише тихо хмикнув:

— Марто, якщо аналітик Анатолій зараз спалить усю коробку, нам доведеться сир терти на тертці й удавати, що це висока кухня. Твій маркетинг готовий до сироїдіння?

— Моєму маркетингу не звикати їсти сухі пайки під час дедлайнів, — весело відгукнулася Марта.

Врятував кулінарну ситуацію Макс. Студент розслабленою ходою підійшов до вогнища, наче просто мимохідь милувався краєвидом долини. Він швидко кинув поглядом на складну конструкцію Анатолія, мовчки переклав два великі поліна так, щоб між ними з'явився просвіт для доступу повітря, і підклав знизу жменю сухого лісового моху, яку знайшов під дубом.

— Черкайте, шефе, — спокійно посміхнувся Макс, відступаючи на крок.

Анатолій з надією черкнув сірником. Цього разу яскравий вогонь зайнявся миттєво, жадібно обхопивши сухий мох і бадьоро затріщавши сосновою корою. Галявину  заповнив аромат першого димку.

Анатолій переможно посміхнувся у бік дружини, витер піт із чола і вдячно підморгнув Максу, оцінивши чоловічу солідарність.

— Ну гаразд, — Ігор задоволено потер долоні, спостерігаючи, як бадьоре полум'я нарешті почало жадібно облизувати сухі поліняки. — Раз вогонь спільними зусиллями все ж таки добули, то пропоную не просто готувати, а влаштувати справжнє змагання! Хто зліпить найсмачніший обід для нашої команди — той офіційно звільняється від будь-якого чергування та миття казанків сьогодні ввечері.

— Ставки зроблено, панове! — Леся миттєво вскочила на ноги, наче тільки й чекала на команду «старт». — Негайно розбиваємось на кулінарні команди!

Макс у цей самий момент якраз невимушено підійшов до неї ближче, тримаючи в руках ніж для консервів. Леся весело глянула на нього і тріумфально оголосила:

— Так, я йду в тандемі з Максом! У нас уже заспіваний вокально-кулінарний дует. А Мартуся... Мартуся йде в команді з Русланом! Покажіть нам силу диджитал-архітектури!

— А я буду повністю незалежним, непідкупним дегустатором, — весело озвався Денис, зручніше вмощуючись на колоді. — Це найважча, найвідповідальніша робота, хтось же має взяти її на себе.

Анатолій з Оленою лише перезирнулися і надали молоді це азартне змагання, залишаючись відпочивати в затінку великого дуба.

Марта, яка до цього самого моменту спокійно стояла трохи осторонь, заворожено спостерігаючи за кумедною виставою з розпалюванням вогню, раптом з жахом усвідомила, що щойно потрапила в одну команду з людиною, чиї кулінарні здібності були для неї повною загадкою.

— Стоп-стоп-стоп! А хто взагалі сказав, що я вмію готувати на відкритому багатті?! — дещо стривожено запитала вона, коли Руслан діловито порпався у загальних похідних запасах, дістаючи звідти картоплю, шматок сала, часник та кілька цибулин.

— Ніхто не казав, — абсолютно спокійно відповів Руслан, навіть не піднімаючи голови від наплічника.

Він розвернувся і з чарівною посмішкою вручив їй довгий ніж, наче передавав важливу естафетну паличку:

— Але в умовах нашого маршруту доведеться терміново навчитися. Я допоможу. Давай, сідай на колоду і чисти картоплю.

— Я взагалі-то дипломований маркетолог, — тихо й невдоволено бурчала Марта, сідаючи на дерево і починаючи зрізати шкірку з першої картоплини, — а не шеф-кухар елітного ресторану в хащах. У моєму контракті не було пункту про польову кухню.

— А я взагалі-то за все своє життя ще жодного разу не бачив, щоб столичні маркетологи масово вмирали з голоду суто через банальне невміння правильно тримати ножа в руках, — парирував Руслан.

Він присів поруч із нею і почав чистити велику цибулину.

— Дуже мотивувальна, я б навіть сказала, жорстока кулінарна школа, — знову уїдливо буркнула Марта, намагаючись не дивитися на його красивий профіль у променях сонця.

— Зате дієва, — Руслан раптово повернув до неї голову, уважно поглянув на її роботу і щиро посміхнувся. – В тебе добре виходить.

— Ой, тільки не звикай так часто хвалити мене, ковбою, — Марта у відповідь теж не втрималася і кокетливо посміхнулася. — А то я швидко зазнаюся.

Тим часом біля сусіднього казанка Леся командувала Максом.

— Так, музиканте, план такий: ти швидко й дрібно ріжеш оцю цибулю, а я беру під свій особистий контроль спеції, сіль та тушонку! — розпоряджалася вона, активно махаючи лавровим листом у повітрі. — І тільки спробуй мені тут розплакатися над цією тарілкою! Ти ж у нас чоловік.

— У мене на цю цибулю взагалі-то професійна алергія, — шмигаючи носом і витираючи ліктем зрадницьку сльозу, стражденно відповідав Макс. Проте ніж із рук не випускав, слухняно дрібнячи овоч під її пильним наглядом.

Денис, як і обіцяв, у статусі незалежного експерта поважно, з виглядом суворого судді ходив між двома командами. Він періодично зазирав прямо в казанки, закладав руки за спину, видавав глибокодумне: «Цікаво... хм, надзвичайно цікаво...»..» і з кумедним виразом обличчя внюхувався в перші гарячі пахощі, що піднімалися над багаттям разом із сосновим димом.