Глава 32

Руслан повільно підвівся на ліктях прямо посеред болота. Його колись чистий одяг і навіть уся ліва щока були заліплені товстим шаром сіро-синього лісового бруду. А з його розпатланого темного чубчика капала каламутна брудна вода прямо на кінчик носа. Вигляд у цього грізного ковбоя зараз був настільки комічним, що хлопці-студенти Макс і Денис, не стримуючись, заржали на весь яр голосніше за власних коней.

Марта плавно розвернула Ласку, неспішно під'їхала до самого краю брудної калюжі, зупинилася і поглянула на нього зверху вниз. На її обличчі зараз грала точно така сама переможна посмішка, якою він безжально мучив її останні дні походу.

— Ну що, Руслане, — солодко, з вишуканою протяжністю промовила дівчина, злегка примруживши очі й кокетливо схиливши голову набік. — Це якась твоя нова, секретна методика лісового омолодження через грязьові ванни? Місцеві кажуть, що блакитна глина дуже корисна для тонусу шкіри. Особливо вона допомагає для швидкого зняття... зайвої чоловічої гордості та ревнощів. Як вам сервіс, ковбою?

Руслан повільно підняв на неї свій погляд. Кілька секунд він дивився на неї похмуро, а потім застиглий бруд на його обличчі раптом тріснув — хлопець не витримав і сам голосно на весь яр розсміявся, витираючи ліктем брудний ніс. Його образа повністю розбилася об цю калюжу.

— Гаразд, Маркетологу, визнаю повну капітуляцію: один — один, — щиро реготав він, сидячи в багнюці та протягуючи їй свою брудну від глини руку. — Тепер твоя черга працювати моєю службою порятунку. Допоможеш підвестися чи так і будеш знущатися, сидячи на білому коні?

Марта весело пирхнула від сміху, відчуваючи, як уся її ранкова напруга та роздратування миттєво зникають без сліду. Ця мокра перешкода остаточно розтопила весь лід його ревнощів, повертаючи між ними ту саму теплу близькість, яка виникла вночі.

— О ні, Руслане, тримай свої лісові лікувальні маски подалі! — раптом ззаду подала голос Леся, яка вже знімала все на відео. — Мартусю, не здумай подавати йому руку, він же тебе зараз затягне в це екоболото суто з почуття професійної солідарності! Руслане, вигляд — просто шикарний!

Ігор, з усіх сил стримуючи посмішку та намагаючись зберегти хоч якусь професійну суворість, швидко оцінив масштаб Русланового «блакитного омолодження» і голосно скомандував на весь яр:

— Так, група, давайте зробимо незапланований технічний привал! Руслане, тут праворуч є лісове джерело з невеликою глибокою заводдю. Марто, бери рушник із сумки і йди проконтролюй нашого ковбоя, бо він зараз усе сідло та гриву Грому заляпає своєю спа-процедурою. Рятуй майно бази!

Руслан, шльопаючи мокрими кросівками, слухняно поплентався крізь кущі до джерела. Марта, прихопивши з його наплічника рушник та чисту футболку, рушила слідом. Леся лише встигла зробити їй хитрі очі й прошепотіла прямо в спину: «Маркетологу, це твій головний шанс! Іди і змивай з нього всю цю чоловічу пиху та ранкові ревнощі!».

Джерело в глибині яру виявилося казково красивим: прозора вода з тихим дзюрчанням збігала по зеленому моху в невелику кам'яну чашу. Руслан уже встиг зняти свою заліплену брудом футболку, кинувши її на корінь, і тепер марно намагався пригорщами відмити щоку та шию. Проте глина на гарячому полудневому сонці засихала миттєво, стрімко перетворюючись на суху сіру кірку, яка навіть не думала піддаватися.

— Облиш, ти тільки сильніше розмазуєш її по шкірі, — лагідно сказала Марта, підходячи ближче до води. — Сядь ось на цей камінь і взагалі не ворушись. Сама все зроблю.

Руслан слухняно, без жодного слова заперечення, опустився на валун і повільно підняв на неї свій погляд. Без футболки, у золотих променях сонця, він виглядав як справжній атлет, попри весь цей сіро-синій бруд на обличчі та плечах.

Марта обережно змочила край рушника в джерельній воді і торкнулася його щоки. Засохла глина піддавалася неохоче. Дівчина була змушена підійти майже впритул, так що її коліна мимоволі торкалися його ніг. Вона зосереджено витирала бруд із його чола, скронь, плавно переходячи на шию та міцні чоловічі плечі.

Руслан затих. Він припинив єхиднувати, жартувати і просто дивився на неї — занадто близько, затамувавши подих і не зводячи очей з її обличчя.

— Знаєш, — дуже тихо, майже пошепки промовив він, коли Марта, знову намочивши рушник, нахилилася надто близько до його обличчя, щоб прибрати залишки глини біля його вуха. — Я, мабуть, тепер готовий падати в цю багнюку на кожному лісовому повороті нашого маршруту. Щодня. Якщо після цього ти будеш так само ніжно зі мною панькатися і рятувати від лісового бруду.

Марта від його низького голосу на мить зупинила руку. Її серце знову зрадницьки прискорило свій хід. Вона спробувала повернути собі суворий вигляд:

— Не фантазуй, ковбою. Я роблю це виключно заради Грома, щоб ти не забруднив коня. І взагалі... хтось мені обіцяв, що буде моїм особистим рятувальником, а за фактом — я працюю твоїм асистентом із чистоти.

Руслан на ці слова лише тепло усміхнувся, і в його темних очах спалахнули такі палкі іскорки, що Марта забула, що хотіла сказати далі.

— Щодо рятувальника — обіцянку не скасовано, — Руслан раптом перехопив її зап'ястя своєю долонею. Його погляд став неймовірно серйозним. — І щодо того хлопця з хутора... вибач. Я повівся як дурень. Просто коли я побачив, як він тримає тебе за руку, в мені наче щось вибухнуло. Я не хочу, щоб твої обійми цікавили когось іншого, крім мене.

Марта відчула, як по шкірі побігли приємні сироти. Уся її грайлива уїдливість миттєво розчинилася в його щирості. Вона лагідно усміхнулася, легенько вивільнила руку і простягнула йому чисту суху футболку.

— Влад усього лише хотів безкоштовну консультацію, Руслане. А от казки на ніч у наметі я слухаю лише від тебе. Так що вдягайся, бо група чекає. І дивись під ноги, титане кінного спорту.

Руслан задоволено усміхнувся, закинув футболку через голову, і коли вони поверталися до загону, між ними більше не було жодної напруги чи недомовок. Тільки взаємна літня закоханість, яка ставала міцнішою з кожним кілометром лісового шляху.