Глава 31

Марта підійшла до своєї Ласки, яка стояла поряд із Громом Руслана.

- Все гаразд? – невинно поцікавилась дівчина.

- Абсолютно, - відповів Руслан тоном людини, у якої геть усе не гаразд.

Леся, яка уважно спостерігала за всім цим дійством своєї подруги, невдоволено пирхнула. Вона чудово зрозуміла, що Марта зараз відверто грає з вогнем, провокуючи Руслана, і вже відкрила була рота, щоб вставити свій коментар та зруйнувати всю мізансцену.

Але Макс, зорієнтувавшись у ситуації, діяв на випередження. Він підійшов ближче, невимушено закриваючи Лесю від Марти собою, і відволік дівчину, пропонуючи їй шматочок свіжого пирога. А потім і зовсім повністю перевів її увагу на себе, заговоривши про нову пісню, яку вони ввечері не встигли довчити. Леся від такого натиску музиканта на секунду навіть замовкла, збившись зі своєї думки, і слухняно заходилася сперечатися з ним про гітарні перебори, не забуваючи спостерігати за подругою.

- Ще п’ятий день подорожі, – тихо шепнула Леся Максу, граючи бровами, – а серіал уже цікавіший за будь-яке реаліті-шоу.

Після виїзду за ворота гостинного екохутора атмосфера в самісінькому хвості кінної групи була настільки наелектризованою, що густе повітря навколо Руслана, здавалося, можна було спокійно різати гострим мисливським ножем провідника Ігоря.

Хлопець їхав демонстративно мовчки. Він не намагався їхати вперед, не коментував Мартин стиль верхової їзди й взагалі всім своїм виглядом удавав, що краєвиди яру цікавлять його значно більше, ніж усі столичні маркетологи разом узяті.

Марта кілька разів озиралася в сідлі, намагаючись бодай якось розрядити цю німу тишу і заговорити з хлопцем, але Руслан щоразу демонстративно переводив погляд кудись далеко вбік, вперто ігноруючи її присутність. Усередині дівчини знову почала закипати суміш легкого роздратування та... дивного азарту. Його ревнощі були такими густими, що їх можна було помацати руками.

— Ой, тримайте мене в сідлі семеро, бо зараз наш ліс просто вибухне від надміру чоловічої гордості та ураженого его, — тихо, зі сміхом підхихикувала Леся, на хвилину порівнявшись із подругою на широкій ділянці стежки. — Мартусю, він так насупився, що навіть його Грім іде вперед із виразом морди: «Я цього чоловіка взагалі не знаю, я просто мимо проходив».

— Лесю, їдь краще до свого Макса, тренуй моторику, — засичала на неї Марта, а сама вкоротила повід, змушуючи Ласку йти трохи повільніше.

Коли Леся слухняно рушила вперед, Марта знову обернулася через плече і з викликом промовила:

— Знаєш, Руслане, якщо ти плануєш мовчати до самого Києва, то попередь мене заздалегідь.Я хоча б навушники дістану. Твоя мовчазна образа занадто затягнулася.

Руслан нарешті повільно перевів на неї свої темні очі, які зараз нагадували два холодні грозові шматки.

— Я просто не хочу відволікати великого спеціаліста від написання довгострокових планів розвитку сирного бізнесу. У тебе ж дуже щільний графік консультацій у столиці за чашкою кави. Боюся порушити твої плани, — уїдливо, з виразною перчинкою в голосі відрізав він.

— О Боже, та ти просто ревнуєш! — дзвінко розсміялася Марта. — Ревнуєш до звичайної візитки!

— Я? Ревную? — Руслан гнівно хмикнув, і його пальці занадто міцно стиснули шкіряні ремені. — Дуже мені треба ревнувати дівчину в брудних після нічного погрому штанах та зі збитою набік гулькою. Я просто дбаю про те, щоб ти знову не заплуталася в трьох соснах.

— Скоріше в дубах, — прошепотіла під ніс дівчина, натякаючи на твердолобість хлопця.

Марта хотіла було нагадати про його нічні обійми без сідла, але лісова стежка тим часом стрімко почала спускатися в глибокий, вологий яр. Повітря тут змінилося — замість сухої спеки повіяло сирістю та диким чебрецем. З-під землі обабіч стежки били численні джерела, і земля під ногами коней змінилася — замість сухої, пружної глиці з'явилася липка й слизька глина, розмита струмками.

— Групо, увага! Попереду небезпечна ділянка, берег дуже слизький! — гучно вигукнув попереду провідник Ігор, підводячись на стременах. — Коней тримати коротко, повід натягнути, переступати максимально акуратно!

Марта зосередилася. Вся її бадьорість випарувалася, поступившись місцем зібраності. Вона згадала уроки Руслана, коротко й щільно зібрала шкіряний повід у руках. Ласка, відчувши впевнену руку своєї вершниці та її настрій, слухняно й обережно подолала глиняну ділянку яру, плавно перейшовши на суху траву. Марта подумки виписала собі премію за успішне керування кінським процесом.

А от Руслан... Досвідчений наїзник так сильно захопився демонстрацією свого ігнорування та триманням ображеної міни, що прослухав попередження провідника. Він занадто розслабив повід свого Грома, продовжуючи зверхньо дивитися кудись поверх Мартиної голови.

Чорний жеребець, не відчувши жорсткого контролю господаря, зробив широкий упевнений крок прямо на саму середину липкої жижі. Масивне копито поїхало по слизькій глині праворуч. Великий кінь злякано пирхнув, намагаючись утримати баланс, його круп небезпечно хитнувся, і Руслан, який взагалі не чекав підступу, на секунду змахнув руками в повітрі, намагаючись утриматися в сідлі.

Цей професійний ковбой, досвідчений наїзник і головний рятівник табору просто фізично не встиг вчасно згрупуватися. Під дією невблаганних законів гравітації Руслан красивою дугою полетів прямо з сідла вниз.

Шльоп!

На всю лісову хащу пролунав соковитий звук. Руслан усім своїм тілом приземлився прямо в саму гущу брудної калюжі з розмитої глини.

Вся кінна група миттєво зупинилася, наче наткнулася на стіну. Повисла тиша, яку порушував лише далекий спів якоїсь пташки. Чорний Грім спокійно відійшов на сухе трав'янисте місце, розвернувся, повернув голову і з чисто кінським подивом та німим докором поглянув на свого невдаху-вершника.