Глава 30

Наступного ранку мандрівники прокинулися пізно. Неспокійна, сповнена пригод ніч таки далася взнаки: очі відкривалися важко, а м'язи вимагали ще бодай кількох годин тиші. І хоча графік туристичного маршруту був трохи порушений, ніхто з туристів не зміг відмовити собі в задоволенні неспішно поснідати за гарно накритими столами на зручних м'яких диванчиках в альтанці, а не на вогких повалених колодах.

Коні, завдяки страхувальному вузлу на три петлі, який Ігор уночі намертво затягнув на воротах, слухняно залишалися в загоні. Вони жували сіно й виглядали так, наче взагалі не вони кілька годин тому завдавали стільки клопоту. Мандрівники смачно поснідали свіжими сирами, гарячими оладками з медом і почали збиратися в дорогу в досить піднесеному настрої. Літнє сонце вже піднялося над верхівками дерев, висушуючи густий нічний туман і заливаючи леваду яскравим світлом.

Леся, вислухавши бурхливу ранкову розповідь Марти, все ж була змушена нарешті повірити подрузі про нічні пригоди в саду. Вона сиділа на диванчику, активно розмахуючи чашкою з чаєм, і відверто злилася на весь світ:

— Ну от чому, чому ти мене не розбудила, Марто?! — обурювалася вона, надуваючи губи. — Це ж було так цікаво та романтично — збирати коней під зоряним небом у тумані! А я проспала найкращий епізод цього літа!

Макс, який сидів поруч і складав речі в рюкзак, слухаючи її, лише скептично посміхався.

— Якби ти, Лесю, була там цієї ночі, — подав він голос, грайливо підморгнувши дівчині, — то бідні коні від твоїх емоцій та вигуків самі панічно забігали б назад у загін і закрилися б зсередини на всі засуви. Вони просто не витримали б твого шаленого темпераменту.

Хлопцеві, судячи з усього, явно було до вподоби це пирхання дівчини. Леся у відповідь лише гордо підкинула підборіддя, але злегка почервоніла.

Марта з усіма іншими сиділа в затишній альтанці під грушею, насолоджуючись ароматом кави. Раптом прямо біля неї на диванчик м'яко присів Влад. По господареві хутора взагалі зовсім не було видно, що він провів майже безсонну ніч, випроваджуючи рудого Шторма з веранди. Виглядав він, як і завжди, свіжо, стильно, пахнув дорогим одеколоном і сліпуче посміхався.

— Я буду сподіватися, Марто, що ми обов'язково побачимося у місті, — з багатообіцяючою посмішкою говорив він, підсуваючись трохи ближче й заглядаючи їй в очі. — Моя кава на хуторі залишається в силі, але в Києві я знаю кілька місць, які тобі теж припадуть до смаку. Не забувай про моє запрошення та візьми мою візитку.

Марта від такої відвертої уваги злегка зніяковіла. Вона мимохіть ковзнула поглядом у бік кінського загону, де стояв Руслан. Хлопець у цей момент якраз поправляв спорядження на конях, міцно затягував попруги і всім своїм виглядом старанно вдавав, що він неймовірно зайнятий роботою і йому абсолютно байдуже до альтанки.

Проте його короткі погляди, які він раз у раз кидав у бік Марти, говорили про зовсім інше. Його щелепи були стиснуті, а плечі напружені.

Спогад про те, як усього кілька годин тому він тримав її під яскравими зорями, а потім віз попереду себе на спині Грома крізь місячний туман, вогнем палав у грудях Марти.

Вона повільно зробила ковток кави, відчуваючи, як усередині знову прокидається той самий грайливий бісик. Похмурі ревнощі її нічного «рятівника» подобалися їй набагато більше, ніж усі бездоганні білосніжні посмішки сирного барона.

Марта повільно опустила чашку на стіл і повернулася до господаря хутора. Вона посміхнулася Владу найчарівнішою посмішкою, на яку тільки була спроможна. Проте весь цей артистизм призначався зовсім не йому. Крадькома косячи погляд у бік кінського загону, де стояв Руслан, дівчина промовила:

— Звісно, я ні в якому разі не забуду про твою пропозицію, Владе. Якщо в мене з'являться нові цікаві ідеї щодо розвитку твого бізнесу, я обов'язково тобі подзвоню та допоможу розставити правильні акценти на ринку.

Влад від такої обнадійливої відповіді вдячно посміхнувся, підсуваючись ще на сантиметр ближче. Марта взяла візитку, посміхнулась і сховала в кишеню кофти – буденно, як це роблять із будь-якою діловою карткою.

Але не так швидко, щоб цього не побачили двоє.

Леся, яка саме підводилася з-за столу з кухлем у руці, застигла на півдорозі й перевела погляд з візитки на Руслана. Так відкрито, ніби дивилася фінал улюбленого серіалу.