Глава 29

Але рудий мерин Шторм виявився найзагадковішим і найхитрішим персонажем цієї ночі. Його ніхто не міг знайти. Провідник Ігор, інструкторка Аня, Влад зі своїм помічником і Руслан з Мартою повністю прочесали всі дальні куточки яблуневого саду, обійшли левади біля озера і навіть зазирнули до сироварні — рудого велетня ніде не було. Шторм наче крізь землю провалився або розчинився в цьому білому молоці туману, наче справжній привид із вечірніх оповідань Анатолія біля вогнища.

— Та куди він міг подітися?! Кінь — це ж не голка в стозі сіна! — розгублено вигукнула Аня, підсвічуючи потужним ліхтарем густі зарості малини біля паркану. — Він не міг вийти за межі території, там скрізь огорожа!

— Може, твій Шторм вирішив виправдати своє ім'я і змився кудись ближче до великої води? — Руслан зупинився поруч із Мартою, поправляючи капелюх. Його обличчя знову стало зосередженим. — Ігорю, ви яр біля дальнього пасовища перевіряли?

— Перевіряв, там порожньо, — похмуро відгукнувся провідник, витираючи чоло рукавом.

Марта стояла посеред нічної галявини, прислухаючись до тиші. Туман навколо озера ставав дедалі щільнішим, і містичні вечірні історії про лісовиків та привидів, які заплутують стежки, раптом знову ожили в її голові з потрійною силою. Десь далеко в хащах тужливо заукала сова, змусивши дівчину мимоволі притиснутися ближче до плеча Руслана. Шторм обіцяв влаштувати їм справжню детективну головоломку.

Поки вся група з ліхтариками прочісувала кущі біля ярів, рудого партизана Шторма врешті-решт знайшов сам Влад. Господар хутора разом зі своїм помічником все одно не спали через цей нічний переполох і вирішили зайнятися корисними справами — пішли перевірити великі підвальні холодильники, де за всіма правилами дозрівали сири.

Проходячи повз жіночий гостьовий будиночок, Влад раптово зупинився як укопаний. Піднявши ліхтарик, він вихопив променем картину, яка миттєво збила з нього всю столичну пиху. На дерев’яній веранді «люксу», прямо біля входу, стояв величезний рудий кінь. Він не зважав на туман та правила пристойності і з задоволеним хрускотом наминав залишені Лесею на столі запаси житніх сухариків із часником. Коли сухарики закінчилися, Шторм філософськи обнюхав порожню пачку і зацікавлено потягнувся губами до вазона з петуніями.

Влад гукнув Ігоря. Провідник разом з Анею прибігли на веранду за лічені секунди. Наступні п'ятнадцять хвилин табір спостерігав епічне видовище: двоє інструкторів, крекчучи від напруги та благаючи тварину про делікатність, ледь-ледь спустили вгодованого рудого коня по вузьких дерев'яних сходах веранди на грішну землю. Шторм ображено пирхав, тупав копитами і всім своїм виглядом показував, що сервіс у цьому еко-готелі жахливий, а сухариків було замало.

Вся рятувальна команда — втомлена, брудна, але безмежно задоволена собою — дружно йшла у бік загону, відводячи останнього чотириногого втікача. Марта йшла поряд з Русланом, відчуваючи тиху радість від того, що цей нічний квест нарешті закінчився.

— Ну все, — тихо прошепотів Руслан. — Всі лісові клієнти повернуті на свої місця. Тепер можна спокійно йти спати на м'які матраци.

Марта вже відкрила рот, щоб відповісти йому щось грайливе, як раптом Ігор попереду колони різко зупинився і видав такий здушений звук, наче йому забракло повітря. Інструкторка Аня випустила з рук повід Шторма, а Влад панічно протер очі долонею.

Вся група просто завмерла на місці, не очікуючи такого повороту від слова «зовсім».

Прямо з густого туману переступаючи копитами і соковито хрумтячи свіжою травою, їм назустріч спокійно вийшов... гнідий мерин Лесі, Буран. Той самий Буран, якого Аня власноруч зачинила в загоні десять хвилин тому!

Марта затамувала подих і поспіхом увімкнула ліхтарик на телефоні, спрямувавши промінь трохи далі в туманну глибину левади. Те, що вона побачила, остаточно довело її психіку до системного збою. Там, у молочній місячній завісі, велично й хаотично розбрідалися хто куди... всі інші коні! Сіра Ласка знову цілеспрямовано попрямувала до яблунь, Грім Руслана поважно обходив альтанку, а Гроза Ігоря вже прямувала до клумби.

Але що було найцікавішим і абсолютно незбагненним у цій містичній мізансцені — великі дерев'яні ворота центрального загону, до яких вони щойно підійшли, залишалися... наглухо закритими на масивний дерев'яний засув!

— Це... це що за повстання машин у дикій природі?! — першою повернула собі дар мови Марта, округливши очі до розмірів чайних блюдець. — Вони що, навчилися проходити крізь стіни?! Чи у Влада на хуторі справді живуть привиди-аристократи, які крадуть наших коней заради нічного рандеву?!

Руслан ошелешено замовк, розглядаючи зачинений засув воріт.

Як за німою командою, всі кинулися врозтіч швидше позбирати коней знову в загін. Цього разу вони впоралися значно швидше. Всі чотириногі знову опинилися в загоні.

— Може, сховатись і подивитись, хто відкриває той клятий загін? — запропонувала Аня.

Всі погодились. Зайшовши за навіс, всі затихли і притаїлися, спостерігаючи за засувкою і кіньми. Коней в освітленому повною луною загоні було добре видно. Спочатку вони, мирно похропуючи, розбрелися по загону. А потім… почувся вимогливий голос Грома. Кінь тихо заіржав, і Ласка, пирхаючи і похитуючи головою, підійшла до засувки. Вона своїми м’якими губами підняла засувку і одним поштовхом відкрила ворота. Всі коні як по команді вишуканим ланцюжком потопали на вихід. Останнім вийшов Гром і поштовхом голови закрив ворота назад. Засувка стала на місце.

-           От тобі і коні в тумані, – ошаліло прошепотів Ігор, чухаючи потилицю.

-           Це її яблука манять, – винесла свій вердикт Марта.

-           Ага, - підтримала її Аня. – А Гром у них заводила.

-           Ніколи не повірив би, якби не побачив сам, – ошелешено дивився Влад.

-           Може, підемо їх вже ловити? – нарешті запропонував Руслан.

Уся компанія, голосно лаючись і одночасно сміючись, знову дружно кинулася ловити цих чотириногих утікачів, які активно розбрелися по левадах та клумбах Влада. Наступні дві години перетворилися на суцільний хаос у тумані. Марта, вже не боячись нічних шерехів, на ходу назбирала цілу купу найбільших і найсоковитіших яблук, щоб її світло-сіра напарниця Ласка ні в якому разі не залишилася без улюблених фруктів під час чергового затримання. Кобила, хрумтячи солодкими трофеями, цього разу здалася без бою, слухняно дозволивши Марті завести себе назад, де Ігор уже додатково заблокував ворота товстою мотузкою на три вузли.