Глава 25

Влад великодушно виділив групі два просторі дерев'яні будиночки, пахучі свіжою сосною: один — для жінок, інший — для чоловіків.

Вечірні посиденьки теж кардинально змінили свій звичний похідний формат. Замість обвуглених колод та диму багаття всі з комфортом умостилися у великій білій альтанці на м'яких велюрових диванчиках. Замість звичної каші з тушонкою на великому столі красувалися порцелянові тарілки з ніжними, пахучими крафтовими сирами, свіжий рідкий мед у піалах та гарячий ароматний чай із лісових ягід, який гостинно розливали з скляного чайника. Атмосфера була настільки затишною, теплою і домашньою, що Марта на якусь мить геть забула, що перебуває посеред глухого заповідника за десятки кілометрів від найближчого асфальту та мобільного зв'язку.

Коли смачна вечеря добігла кінця, а студенти Макс і Денис знову затягнули під гітару щось ліричне та знайоме, Влад м'яко торкнувся ліктя Марти, присунувшись до неї трохи ближче.

— Ну що, Марто, повітря стало свіжішим, а в саду зараз просто неймовірний, чарівний аромат, — тихо промовив він, і його білосніжна посмішка в густих вечірніх сутінках виглядала справді магнетично. — Прогуляємося трохи? Покажеш мені, де на наших дерев'яних павільйонах краще переробити вивіски та покажчики, як ти й радила під час екскурсії?

— Звісно, ходімо, з радістю гляну, — щиро усміхнулася Марта, підводячись із м'якого дивана.

Вона мимохіть кинула погляд у протилежний куток альтанки. Руслан сидів саме там. Він, бачив і чув кожне слово. Хлопець усім своїм виглядом намагався продемонструвати абсолютну байдужість: він розслаблено відкинувся на спинку, дивився кудись у бік темного озера і навіть тихо в такт підспівував Максу. Але Марта помітила, як напружено зсунулися його брови. Руслан тримав удар, намагаючись не подавати виду, але всередині архітектора в цю секунду явно вирував справжній шторм ревнощів.

Яблуневий сад уночі виявився по-справжньому казковим. Повітря тут було густим, свіжим і наскрізь просоченим солодким запахом стиглих плодів та нічної трави. Великий срібний місяць висів прямо над їхніми головами, заглядаючи крізь густе листя і малюючи на траві чудернацькі, химерні тіні.

Влад ішов поруч, уважно слухаючи кожне слово дівчини і ловлячи кожен її погляд. Марта, щиро захопившись процесом, просто і доступно пояснювала йому базові речі: як зробити красиві, стильні покажчики для міських туристів, де краще повісити великий яскравий плакат при самому в'їзді на хутір і як правильно розповідати покупцям історію їхньої родини, щоб викликати довіру. Влад дивився на неї з таким неприхованим захопленням, що Марті щохвилини доводилося подумки нагадувати собі, що це просто ділова розмова, а не романтичне побачення під місяцем.

Ночівля в будиночку на справжньому м'якому  ліжку з білосніжною білизною після трех днів у сідлі здалася Марті справжнім раєм. Вона вже лежала під ковдрою, насолоджуючись тишею, як раптом із сусіднього ліжка пролунав шепіт Лесі:

— Мартусь, ну ти даєш... Який дует, яка сироварня! Цей Влад під час вашої прогулянки садом виглядав так, наче готовий переписати на тебе половину свого бізнесу разом із козами. Але ти бачила нашого ковбоя в альтанці? Його погляд міг би спокійно колоти дрова без допомоги сокири! Оце я розумію — битва за серце маркетолога!

— Лесю, перестань, ми просто обговорювали вивіски, — тихо засміялася Марта, хоча всередині від згадки про похмуре обличчя Руслана знову розлилося солодке тепло. — Спи вже, стратег.

— Ага, вивіски вони обговорювали, під місяцем, — задоволено пробурмотіла Леся, зариваючись носом у подушку. — Ця ніч на хуторі точно змінить...

Що саме змінить ця ніч, Марта не зрозуміла. Леся проковтнула останні слова, солодко позіхаючи.

Марта заплющила очі. Вона засинала під далекий шум лісового озера, чітко розуміючи, що цей такий непередбачуваний похід вже безповоротно змінив її життя.

Марта раптово прокинулася серед глибокої ночі від якогось дивного, незрозумілого відчуття. Ніби її щось різко штовхнуло зсередини, миттєво вирвавши з лап солодкого сну й змусивши серце забити тривожний такт. Леся безтурботно сопіла на сусідньому  ліжку, смішно розкинувши руки врізнобіч, наче намагалася обійняти все прохолодне нічне повітря цієї кімнати.

Дівчина кілька хвилин нервово крутилася з боку на бік, намагаючись знову заснути, прислухалася до нічних звуків. Глуха ніч ще повністю панувала над хутором, а в маленьке вікно заглядала бліда місячна повня. І раптом увагу Марти привернула тиха, але кваплива розмова. Через занадто тонкі дерев'яні перегородки еко будиночка чітко доносився схвильований шепіт інструкторки Ані та якийсь низький чоловічий голос.

Спочатку Марта грішним ділом подумала, що колеги-інструктори просто вирішили влаштувати нічне романтичне побачення, але в голосі зазвичай спокійної Ані бриніли тривожні нотки. Марта затамувала подих і почула, як Аня квапливо сказала: «Зараз я швидко вдягнуся та виходжу, бо їх треба терміново знайти, поки вони зовсім далеко в лісові нетрі не забрели!».

Марта миттєво підхопилася з ліжка з жахливими, панічними думками. В її голові, підігрітій вечірніми ревнощами в альтанці, намалювався страшний сценарій: а що як Руслан так сильно образився на її флірт із Владом, що просто осідлав свого Грома і поїхав один серед ночі в ліс, аби її більше ніколи в житті не бачити?! Ця думка здалася їй настільки реальною, що дівчина одним стрибком опинилася біля дверей і вискочила в загальний коридор до Ані. Та якраз у сутінках взувалася, підсвічуючи собі ліхтариком.

— Аню! Що трапилось?— схвильовано запитала дівчина.

— Коні розбрелися! — випалила Аня, на ходу зашнуровуючи кросівки. — Ми залишили їх у загоні, а тепер прибіг  Ігор і каже, що сам загін закритий на засув, а коней там немає! Вони якимось дивом вийшли і зараз гуляють по всій території ферми та садів. Суцільна анархія. Зараз будемо ловити, поки в ліс не пішли.

— Ой, Ласка! — перелякано скрикнула Марта, миттєво забувши про свої дурні вигадки про втечу Руслана. — Я йду з вами! Я мушу її знайти!