Глава 24

Марта відчула, як всередині знову починає вирувати суміш дикого збентеження, сорому і якогось дивного, лоскітливого задоволення. Цей суворий архітектор ревнував її настільки відверто, що це було видно навіть без окулярів. Повітря в альтанці, здавалося, стало гарячим і сухим, хоча навколо вже дихав вечірньою прохолодою сад.

Влад лише спокійно підвівся, поправив свою стильну футболку і з легкою, переможною посмішкою подивився на Руслана. Він поводився як абсолютний господар становища, який виклав на стіл козир, проти якого дикі туристичні методи були безсилі.

— Навіщо такий поспіх, ковбою? — м'яко запитав господар хутора, а потім повернувся до Марти. — Власне, Марто, я щойно поговорив з вашим провідником Ігорем. Сонце вже починає сідати, а наступна галявина для табору не так далеко від нашого хутора. Тому я запропонував вашій групі залишитися на ніч у нас. Для групи з таким чарівним маркетологом абсолютно безкоштовно відкритий наш найкращий гостьовий будиночок. З м'якими ліжками, чистою білизною та гарячою водою в необмеженій кількості.

Марта від такої новини аж на стілець назад сіла, а Леся поруч від щирого захоплення так голосно хрумкнула яблуком, що цей звук здався пострілом стартового пістолета.

— Ночівля?! Тут?! На ліжках?! — Леся ледь не застрибала від щастя, моментально кидаючи недогризок у кущі папороті. — Марто, це знак згори! Ніякої брезентової підлоги, ніяких їжаків-грізлі під ногами! Я голосую обома руками й ногами! Якщо ми відмовимося, я сама депортую себе з цього походу!

Руслан при згадці про незаплановану ночівлю на чужій, облаштованій території зробив такий глибокий і важкий вдих, що його футболка на грудях ледь не тріснула від напруги. Його план негайно забрати Марту подалі від цього білосніжно-посмішливого сирного барона зазнав повної катастрофи через елементарний комфорт та м'які матраци. Проти гарячого душу архітектура його ревнощів не мала жодного шансу.

— Ну, якщо Ігор прийняв таке рішення, то безпека групи — понад усе, — крізь зуби процідив Руслан, і його погляд, кинутий на Влада, обіцяв господарю хутора дуже складну ніч. — Але коней у загоні я перевірю особисто. Мало що тут у вас уночі шастає.

— А ми з Мартою якраз встигнемо до вечері повністю розписати план для наших вивісок та продажів, — продовжив Влад, ласо, з відвертим інтересом дивлячись на дівчину й абсолютно ігноруючи похмуру міну суперника.

Марта підвелася з лави, відчуваючи, як її серце починає битися в якомусь абсолютно божевільному ритмі. З одного боку, перспектива поспати на м'якому ліжку після трьох днів у сідлі здавалася раєм. З іншого боку — вона чітко розуміла, що ця незапланована ніч на хуторі перетворить їхній похід на справжній вибуховий пороховий погріб.

Коли вони виходили з альтанки, Леся міцно вхопила Марту за лікоть і гаряче, панічно зашепотіла прямо у вухо:

— Марто... Ти бачила його обличчя?! Наш ковбой архітектурний зараз виглядав так, ніби готовий Громом розтоптати всю цю екосироварню разом із сонячними батареями! Оце так поворот сюжету! Ми залишаємося тут на ніч, подруго!

Леся від емоцій аж витягнула шию, намагаючись зазирнути за спину Руслана, який важким кроком прямував до кінського загону.

— Слухай, Марто, мені терміново треба піти подивитися, як він буде коням сіно розкладати! Там такий рівень тестостерону, що кущі навколо сохнуть. Я повинна зафіксувати цей бій брендів! — Леся вже збиралася зробити тактичний маневр у бік стайні, але раптом дорогу їй перекрила висока постать Макса.

Студент-музикант, який до цього моменту спокійно протирав чохол гітари біля колодязя, м'яко, але дуже впевнено перехопив Лесю за передпліччя. На його обличчі блукала спокійна усмішка.

— Маркізо Лесю, куди це ви так гарячково евакуюєтеся? — тихо, з прихованим сміхом запитав Макс, змушуючи її зупинитися. — Якщо ви плануєте шпигувати за Русланом, то не раджу. Він зараз сокиру в руках тримає з таким виглядом, ніби планує зробити перепланування всього цього хутора разом із господарем.

— Максику, ну мені тільки одним оком глянути! — заскиглила Леся, кумедно надувши губи, але кроку назад не зробила, залишаючись стояти в зоні його досяжності. — Це ж чиста драматургія дикої природи!

— Ваша моторика сьогодні вже достатньо натренувалася на наметі, — Макс акуратно розвернув її плечі в бік гостьового будиночка, не випускаючи її руки, і його пальці лагідно, але міцно стиснули її лікоть. — Ходімо краще розпакуємо ваші речі. А то якщо ви потрапите під гарячу руку нашого архітектора, мені доведеться рятувати ваш бек-вокал. А я свій найкращий дует нікому не віддам.

Леся від такої впевненої чоловічої відсічі на секунду навіть замовкла (що взагалі було історичною подією) і злегка почервоніла, слухняно тупаючи за Максом у бік веранди. Вона лише встигла обернутися до Марти і беззвучно, самими губами проартикулювати: «О-го-го!».

Марта з усмішкою подивилася їм услід. Її подруга, здається, теж починала впевнено заплутуватися у власних музичних мережах. Дівчина повернулася до Влада, який уже розставляв стільці в альтанці для їхньої вечірньої роботи, але її погляд мимоволі знову ковзнув туди, де за дерев'яним парканом миготів темний капелюх Руслана. Ця ніч на хуторі обіцяла бути неймовірно довгою, спекотною і абсолютно незабутньою.