Глава 23

Влад виявився не просто харизматичним господарем хутора, а справжнім фонтаном живих ідей. Поки група облаштовувалась та вирушала на екскурсію фермою, господар повів Марту вздовж охайних, пахучих свіжою деревиною павільйонів, де на полицях дозрівали великі головки сирів, захоплено й детально розповідаючи про доставки, унікальні старовинні рецепти та проблеми з рекламою в місті.

Марта миттєво згадала всі свої робочі навички. Вона прискіпливо розглядала етикетки на сирах, критикувала занадто дрібний шрифт, пропонувала змінити похмурі кольори для їхньої сторінки в інтернеті та на ходу складала чіткий план, як швидко заманити до них натовпи міських покупців.

— Марто, ви просто геній! — щиро вигукував Влад, дивлячись на неї з неприхованим захопленням. — Це саме те, чого нам бракувало. Давайте присядемо ось у цій альтанці, я зараз винесу тарілку з найкращими нашими сирами й той самий солодкий лікер, про який казав. Нам треба без поспіху обговорити умови нашої майбутньої роботи. А знаєте що? Можливо, ви залишитеся у нас на хуторі на кілька днів, га? Справжній комфорт, гарячий душ, м'яке велике ліжко... Я все організую на найвищому рівні.

Марта здивовано відкрила рот, щоб відповісти на таку раптову пропозицію, але не встигла вимовити жодного слова.

— На превеликий жаль, у нашої гості дуже щільний графік руху. Коні, знаєте, довго не чекають, а наш суворий провідник Ігор за будь-яку затримку групи карає додатковим чергуванням біля брудного казана, — раптом пролунав від входу спокійний, але напрочуд холодний голос.

Марта й Влад синхронно озирнулися. На стежці між яблунями, недбало спершись плечем на дерев'яну арку, стояв Руслан. Він тримав у руках дві порожні пластикові пляшки для води, ніби прийшов сюди виключно у важливих господарських справах табору. Проте його очі, зазвичай повні іронії, зараз нагадували два шматки криги.

Поруч із ним визирнула Леся. Подруга тримала в руках стигле яблуко, активно його гризла і всім своїм виглядом показувала, що вона тут виключно заради найкращого шоу цього літа.

— О, а ось і група підтримки підійшла, — першим зорієнтувався Влад, хоча його білосніжна посмішка на секунду стала трохи натягнутою. Він окинув Руслана спокійним поглядом. — Ми тут з Мартою якраз обговорюємо довгострокові плани. І гарячий душ, який їй після лісу точно не завадить.

— Душ — це чудово, — Руслан зробив кілька кроків уперед, і пляшки в його руках підозріло й гучно рипнули. Він зупинився біля самої альтанки.

— Руслане! Ти теж прийшов запропонувати ідеї для реклами еко-виробництва? — з легкою іронією запитала Марта.

Всередині неї раптом прокинувся маленький бісик. Бачити цього хлопця у стані роздратування було неймовірно приємно. Це був її маленький особистий тріумф.

— Я прийшов за водою, — відрізав Руслан.

Він зробив крок уперед і став поряд із Мартою. Влад від такого маневру змушений був трохи відступити.

— Але я бачу, що тут повним ходом тривають надзвичайно важливі маркетингові переговори, — продовжив Руслан, не зводячи з Марти пильного погляду.

Група вже теж підійшла та розташувалася в альтанці, очікуючи на обіцяну дегустацію.

— Ну що ж, бізнес не любить поспіху, а хороші гості — рідкість у наших краях, — Влад дипломатично посміхнувся і зробив крок назад, поправляючи свою стильну борідку. Він перевів погляд на провідника Ігоря та інструкторку Аню. — Друзі, а як щодо розширеної екскурсії сироварнею та великої дегустації? З гарячим чаєм, свіжим медом і фірмовими сирами? До того ж, якщо ваші дами бажають... у нас є вільний гостьовий будиночок з гарячим душем, чистими рушниками та можливістю нормально переодягнутися з дороги.

При слові «гарячий душ» жінки синхронно застигли, а їхні очі спалахнули диким щастям. Острівець справжньої цивілізації посеред лісу після двох діб у сідлі та ночівлі під брезентом здався їм вищим благословенням.

— Ми погоджуємося! — першою, не давши навіть рота відкрити провідникам, відрізала Леся. — Ігорю, Аню, благаю: дві години привалу нас не вб'ють, а от бруд і кінський дух — цілком можливо!

Руслан лише важко зітхнув. Його план евакуації Марти з цього хіпстерського раю зазнав повного краху через звичайний бойлер із гарячою водою.

Вже через годину Марта виходила з дерев'яного будиночка абсолютно іншою людиною. Свіжа, з чистою, нарешті пахучою шкірою, у свіжій футболці та сухих шкарпетках, вона відчувала, що готова підкорити весь цей заповідник.

Для всієї туристичної групи накрили величезний стіл під розлогою грушею в альтанці, оповитій диким виноградом. На столі Аня вже активно розкладала крафтові сири та розставляла чашки із запашним квітковим чаєм. Марта та Влад сиділи поряд у кінці столу. Поряд стояла красива тарілка з тонкими скибочками витриманого сиру, скляний чайник із чаєм і... та сама наливка.

— Ну що, Марто, тепер, коли цивілізація повернулася, як вам наш сир? — Влад м'яко посунув до неї тарілку, сліпуче усміхаючись.

— Він неймовірний, Владе, справді, — Марта зробила ковток чаю, відчуваючи, як у її голові знову вмикається звичний робочий азарт. Вона взяла чистий аркуш. — Дивись, у вас чудовий продукт, але люди в місті про нього просто не знають. Вам не потрібні складні схеми. Для початку просто переробіть вивіску на дорозі — зробіть букви великими, щоб їх було видно з машини. Потім почніть возити цей сир на міські ярмарки у великих красивих кошиках із соломою. Міські люди обожнюють цю сільську естетику. Вони купуватимуть його просто заради відчуття, що доторкнулися до природи.

Влад слухав її, підперши підборіддя рукою, і в його очах читалося таке неприховане захоплення, що Марта мимоволі знову зніяковіла.

— Марто, ти просто скарб, — дуже м'яко промовив він, накриваючи її руку своєю долонею. — Твої ідеї — це саме те, що мені потрібно. Я дуже хочу, щоб ти приїхала сюди знову. Вже не з екскурсією на конях, а суто до мене. Обіцяю найкращу каву на цьому хуторі щоранку.