Глава 22

Четвертий день кінного маршруту розпочався з приємного сюрпризу. Під час ранкового збору Ігор оголосив, що сьогодні група виходить із глухих лісів до так званої «зеленої цивілізації» — колоритного хутора екопоселенців. Там туристи мали не лише поповнити стратегічні запаси колодязної води, а й придбати свіжий домашній сир, фрукти та побувати на цікавій екскурсії.

Марта вже почувалася в сідлі досить впевнено — принаймні доти, поки хитра Ласка йшла спокійним, розміреним кроком і не намагалася штурмувати кущі. Дівчина більше не затискала судомно плечі, розслаблено погойдувалася в такт крокам кобили й навіть весело перегукувалася з Лесею. Руслан їхав на своєму Громі поруч, і між ними панувала та приємна, мовчазна близькість, коли навіть без зайвих слів усе стає зрозуміло.

Ближче до палкого полудня ліс раптово закінчився, і поглядам мандрівників відкрилася залита сонцем долина. Посеред ідеально підстрижених пагорбів розкинулося кілька охайних дерев'яних будиночків із сонячними панелями на дахах, доглянуті зелені левади, де паслися кози, та розкішні сади. Це виглядало як картинка з елітного європейського журналу про заміське життя.

Уся група спішилася біля центрального колодязя, оформленого стильним світлим камінням. Саме в цей момент із будинку впевненим кроком вийшов молодий чоловік. На вигляд йому було близько тридцяти. Високий, із чудовою спортивною фігурою, ідеально підстриженою борідкою та білосніжною усмішкою.

На ньому були стильні шорти, брендова футболка та кросівки. Він виглядав не як звичайний селянин, а швидше як успішний столичний хіпстер чи айтішник, який з розумом запустив прибутковий стартап на лоні природи.

— Привіт, відважні мандрівники! — голосно привітався він, підходячи до групи. — Ласкаво просимо до нашого унікального екопростору «Сонцеворот». Я Влад, засновник і головний ідеолог цього поселення.

Ігор по-діловому потиснув йому руку, а інструкторка Аня одразу ж почала домовлятися про закупівлю свіжих продуктів для табору. Влад відповідав і раптом почав сипати такими термінами, від яких у Марти в ту ж секунду професійно загорілися очі.

— Ми зараз активно масштабуємо наш бренд крафтових сирів, — розповідав Влад, активно жестикуючи. — Робимо ставку на автентичність та екологічність. Але, чесно кажучи, нам дуже бракує якісного позиціонування на ринку та грамотного таргету. Цифрові охоплення — це поки що наше слабке місце.

Марта від цих слів аж крок уперед зробила, миттєво забувши про втому в ногах та крепатуру. Рослинне молоко, таргет, позиціонування! Рідний маркетинг сам знайшов її посеред заповідника!

Руслан, який стояв поруч, тримаючи Грома під вуздечку, помітив, як спалахнули очі Марти при погляді на цього білосніжно-усміхненого красеня. На обличчі архітектора з'явилася незадоволена міна. Він злегка опустив криси свого капелюха нижче на очі й зневажливо, тихо хмикнув, окинувши поглядом ідеальний вигляд Влада.

Леся біля колодязя штовхнула Марту ліктем у бік і захоплено, гаряче зашепотіла прямо у вухо:

— Мартусь... Оце так! Дивись, який екземпляр! Чистий преміумсегмент із доставкою в ліс. І головне — розмовляє твоєю мовою правок та охоплень! Здається, у нашого ковбоя Руслана з'явилися серйозні проблеми!

— Нам поки дуже не вистачає реклами, — продовжував Влад, — тому ми дуже цінуємо такі туристичні маршрути.

Леся, яка стояла поруч із Мартою, почувши це, просто не змогла втримати язик за зубами. Вона штовхнула подругу ліктем і на всю галявину радісно вигукнула:

— Ой, Владе! Та ви просто знайшли свій скарб! Ось наша Мартуся — головна зірка реклами у столиці! Вона вам таку популярність влаштує, що за вашими сирами черги зранку займатимуть!

Влад миттєво розвернувся всім тілом, і його карі очі загорілися щирим інтересом. Він окинув Марту швидким оцінювальним поглядом, наче знайшов рідну душу посеред цього дикого безкрайнього лісу.

— Справді? Ви розумієтеся на красі та продажах? — Влад зробив ще один крок ближче до Марти й сліпуче, по-голлівудськи усміхнувся. — Це просто якийсь знак долі, не інакше! Марто, мені життєво необхідна ваша порада, свіжий погляд зі сторони. Можливо, поки група відпочиває з дороги, ми прогуляємося нашим садом? Я покажу вам наше господарство, будиночки, а ви підкажете, як нам краще залучити людей і зробити гарні вивіски. З мене — дегустація найкращого сиру та фірмовий лісовий лікер на травах. Що скажете на таку пропозицію?

Марта від такої раптової, палкої ділової — і явно не зовсім ділової — пропозиції трішки зніяковіла. Проте давній робочий азарт, який заснув під час лісових пригод, миттєво прокинувся в її голові, витісняючи залишки втоми.

— Ну... якщо наш провідник каже, що у нас є декілька годин, то чому б і ні? Я можу глянути на ваші справи, підказати кілька простих ідей...

Вона мимоволі озирнулася назад, шукаючи очима Руслана.

Він стояв біля свого Грома, недбало спершись рукою на високе сідло. Його обличчя, до цього моменту розслаблене й веселе, раптом стало дуже серйозним. Руслан сильно звузив очі й уважно спостерігав за тим, як Влад уже майже бере Марту за руку, виказуючи їй максимальну увагу. У гарячому повітрі між двома чоловіками миттєво проскочила невидима, але дуже відчутна іскриста напруга.

Руслан повільно підійшов ближче, ведучи свого коня за шкіряний повід. Він зупинився якраз між Мартою та Владом, делікатно, але дуже рішуче відтіснивши господаря хутора вбік потужним крупом свого вороного жеребця. Грім слухняно пирхнув прямо Владу в плече.

— Реклама — це, звісно, чудово, — спокійно сказав Руслан, дивлячись на Влада зверху вниз. — Тільки обережніше з лікером, Владе. Наша Марта від місцевих міцних напоїв та лісового повітря відразу починає бачити диких кабанів розміром із середнього грізлі і намагається на ходу застрибнути на найближчий дуб. А знімати її звідти — завдання виключно моє.

Марта від такого нахабства й обурення аж повітря ротом ковтнула, а її очі округлилися.