Глава 19

Коли гітара Макса нарешті затихла, а туристи почали розходитися по своїх наметах, Руслан не поспішав підводитися з колоди. Він дочекався, поки Леся, знову зробивши Марті максимально театральний знак бровами, демонстративно почовгала в бік їхнього «люксу», і лише тоді повернувся до дівчини.

На його губах блукала приваблива усмішка, а в темних очах танцювали грайливі нічні бісики.

— Ну що, маркетологине, — змовницьки запитав він, підкинувши в руці маленьку соснову тріску. — Як ти сьогодні почуваєшся? Спати збираєшся, як нормальні люди, чи у тебе знову заплановане нічне чергування біля багаття в рожевих шкарпетках?

Марта з інтересом поглянула на нього крізь край свого порожнього кухля. Попередня ніяковість остаточно зникла, поступившись місцем азарту.

— А що, ковбою, переживаєш за безпеку лісу? — хитро примружилася вона, схиливши голову набік. — Не хвилюйся, сьогодні я капітально заблокувала всі канали зв'язку з місцевими грізлі-їжаками. Моя нервова система майже адаптувалася.

— Я не за ліс переживаю, — його голос став нижчим і оксамитовішим. — Взагалі-то я можу знову тебе поохороняти. Працюю нічним оберегом. Дорого, якісно, з гарантією. Для постійних клієнтів у купальниках кольору манго — перша година безкоштовна.

Марта відчула, як від його слів та відвертого натяку на пляжну сцену по шкірі миттєво пробігла гаряча хвиля сироток, але вона з останніх сил утримала на обличчі маску ділової впевненості.

— Ого, який солідний спектр послуг! — уїдливо, але з усмішкою відбила вона удар. — А ліцензія на охорону приватних наметів у тебе є? Бо мені здається, що твоя «гарантія» включає занадто багато проникнень на чужу брезентову територію.

— Для тебе, Мартусю, я можу виписати окремий ексклюзивний сертифікат, — Руслан хмикнув, і його погляд на секунду опустився на її губи, змусивши дівчину знову забути, як дихати. — І взагалі, яке ж це проникнення? Це був санкціонований менеджмент на прохання переляканого керівництва. Тобто тебе. Хто вчора сичав на мене, як розлючена кішка, і просив не залишати її наодинці з борсуками?

— Я не сичала! Я просто... уточнювала субординацію в умовах дикої природи! — обурено пирхнула Марта, хоча її очі весело блищали. — І взагалі, у моєму наметі сьогодні діє жорсткий фейс-контроль. І Леська, між іншим, спить дуже чуйно.

— Добре, охоронятиму тебе дистанційно, — щиро розсміявся Руслан, підводячись із колоди і протягуючи їй руку, щоб допомогти встати, — з сусіднього намету через вентиляційне віконце. Але якщо почую хоч один переляканий писк... прийду без попередження.

Марта вклала свою долоню в його руку, дозволяючи йому легко підняти її на ноги. Вони знову опинилися занадто близько один до одного в напівтемряві галявини.

— Домовилися, ковбою, — тихо, майже пошепки відповіла вона, дивлячись у його очі.

— На добраніч. — Руслан злегка стиснув її пальці перед тим, як відпустити, і попрямував до свого намету.

Марта йшла назад до свого зеленого «люксу», відчуваючи, що нічна прохолода лісового озера більше абсолютно її не лякає. Залишилося лише солодке очікування того, що принесе їм наступний день цього божевільного літа.

Марта обережно, намагаючись не шуміти, змійкою прослизнула всередину намету й застебнула за собою вхід. У темряві «люксу» панувала підозріла тиша. Дівчина навпомацки знайшла свій спальник і вже збиралася туди пірнати, як раптом із протилежного кутка пролунав занадто бадьорий голос Лесі:

— Ну і? Я чекаю на детальний звіт, подруго. Чому так довго? Ви там що, укладали договір про надання охоронних послуг у трьох примірниках з мокрою печаткою?

— Лесю! Ти що, не спала?! — прошепотіла Марта.

— Мартусю, я чекаю твоєї розповіді як казки на ніч. — Леся із шелестом сіла у своєму спальнику й увімкнула підсвітку екрана телефону, яка вихопила її хитру фізіономію. — Я ж усе чула через брезент! «Перша година безкоштовна для клієнтів у купальнику кольору манго»... Боже, Марто, ну, зізнавайся, він тебе поцілував?

— Ніхто нікого не цілував! — засичала Марта, залізаючи під ковдру і ховаючи обличчя, яке знову стало гарячим. — Ми просто... обмінялися побажанням доброї ночі. Він пропонував поохороняти намет.

— Ти втрачаєш такі гарячі пропозиції! — розчаровано протягнула Леся. — Він же буквально тане від тебе.

— Знаєш що, стратег ти мій, — Марта хитро примружила очі. — Ти краще про свій «інструментарій» розкажи. Я бачила, як ти спелася з Максом. І співали ви так солодко... У вас, я погляну, склався дуже перспективний дует.

Леся на секунду замовкла, і в наметі стало чутно лише її раптово пришвидшене дихання. Екран телефону в її руках хитнувся.

— Ну... Макс просто попросив допомогти, — спробувала відмахнутися Леся. — У нього непоганий слух і... е-е-е... Суто музичний інтерес, Мартусю. Чисте мистецтво.

— Ага, чисте мистецтво, розказуй мені тут байки про консерваторію, — єхидно повернула їй шпильку Марта. — Я ж бачила, як цей музикант дивився на твій яскраво-рожевий купальник біля озера. У нього там ледь медіатор з рук не випав від такого візуального контенту!

— Марто, ну він же молодший за мене! На цілих чотири чи п'ять років! — Леся обурено зашепотіла. — Він ще вчиться! Хоча... мушу визнати, виглядає він старшим за свої роки. І коли він тримає гітару, у нього такі... гнучкі пальці. Дуже гарні.

— Ого! Пальці? Лесю, та ти в нас естет! — Марта тихо розреготалася, зариваючись носом у спальник, щоб їх не почули в сусідніх наметах. — Ну все, подруго. Попалася ти.

— Ну ти й зараза, Мартусю, — беззлобно пирхнула Леся, знову вкладаючись на каремат і вимикаючи телефон. — Перевела стрілки, називається. Але мушу визнати... дует у нас справді вийшов непоганий. Завтра на маршруті попрошу його навчити мене якихось складних акордів. Будемо тренувати моторику.

— Тренуй-тренуй, головне — попругу на коні завтра затягни нормально, бо Максу доведеться ловити твою «моторику» з трави, — з усмішкою підсумувала Марта.