Глава 15

Лісова стежка стрімко пішла донизу, змушуючи вершників відхилятися назад у сідлах, і невдовзі глухий гуркіт води сповістив групу про наближення до головного випробування сьогоднішнього дня. Ліс, наче театральна завіса, розступився, і перед мандрівниками постала широка річка. Вона не була надто глибокою, але течія виглядала стрімкою, а вода з шумом вирувала між великими валунами, здіймаючи пінисті бризки. Сонячні промені яскраво грали на водній гладіні.

— Так, команда, увага! Важливий інструктаж! — гукнув провідник Ігор, зупиняючи свого коня на кам’янистому березі. — Переправляємося по одному, слід у слід за мною. Коней ні в якому разі не квапити, повід сильно не затягувати — дайте їм повну можливість самим обирати, куди ставити копита. Вони цей брід знають уздовж і впоперек, як свої чотири ноги. Головне — не панікуйте, коли під ногами зашумить вода. Дивіться тільки вперед, на протилежний берег, а не вниз на течію, бо може запаморочитися голова і втратите баланс!

Марта відчула, як її серце вкотре за цю божевільну подорож пропустило удар і застрягло десь у пересохлому горлі. Вода! Одна справа — милуватися річкою з вікна п'ятизіркового готелю, тримаючи в руках теплий круасан, і зовсім інша — особисто заходити туди верхи на тварині, яка має власний, дуже примхливий погляд на цей світ.

Першим у воду впевнено зайшов Ігор. Його кінь спокійно, наче танк, розсікав течію, яка доходила йому приблизно до грудей. Слідом рушила інструкторка Аня, а за нею з кумедним писком, але цілком успішно — Леся на своєму гнідому мерині. Подруга навіть умудрилася помахати Марті рукою, коли її кінь уже виходив на мілину.

Прийшла черга Марти. Вона підвела Ласку до самого краю води. Кобила незадоволено пирхнула, нервово покрутила головою і витягнула шию, принюхуючись до мокрого каміння. Марта остаточно заціпеніла. Її пальці судомно вчепилися в передню луку сідла.

— Ну ж бо, Ласочко, мила... іди вперед... будь ласка, я благаю тебе, — панічно прошепотіла Марта, але її голос тремтів так сильно, що кобила, зрозумівши цей переляк, лише зробила кілька впертих кроків назад, категорично відмовляючись заходити в бурхливий потік. Сідло під Мартою підозріло хитнулося.

— Марто, не затискайся так сильно. Вона ж відчуває кожен твій подих і чекає від тебе всесвітньої катастрофи, — пролунав зовсім поруч спокійний голос Руслана.

Він під’їхав на своєму Громі впритул до неї. Великий вороний кінь поводився абсолютно спокійно, наче все своє життя тільки й робив, що штурмував гірські річки та океани. Руслан без зайвих слів перехопив ініціативу: Він виїхав трохи вперед, порівнявся з переляканою Ласкою і взяв вередливу кобилу під свій контроль, легенько підштовхнувши її збоку масивним крупом свого коня. Ласці нічого не залишалося, окрім як підкоритися цьому тандему.

— Дивись тільки на мене, — спокійно скомандував він Марті. — Не дивись униз на воду, чуєш? Тільки на мене. Рухаємося разом. Я поруч.

Марта слухняно підняла очі. Весь світ звузився до його впевненої постаті попереду та широких плечей. Ласка зробила перший, обережний крок у воду, і під копитами зашуміла річка, обдаючи кросівки Марти першими бризками.

Вона зайшла глибше. Стрімка течія підхопила кобилу збоку, і переляканій дівчині на секунду здалося, що весь світ навколо закрутився й стрімко поплив кудись праворуч разом із деревами на березі. Панічний страх засліпив її; від різкого поштовху вона ледь не випустила з рук шкіряний повід, готова вже просто зараз катапультуватися у воду.

— Марто! Не смій заплющувати очі! Розплющ повіки! Дивись на мене! — владно перекрив гучний гуркіт води Руслан.

Вона різко підвела повіки і вчепилася поглядом у його широкі плечі попереду. Грім упевнено, крок за кроком просувався між підводними валунами, розсікаючи воду грудьми, а Ласка чітко, слід у слід ішла за його чорним хвостом, наче на невидимій прив'язі. Щоразу, коли кобила злегка спотикалася об гостре каміння під водою і Марта злякано й тонко зойкала, Руслан спокійно, розважливо і дуже м'яко повторював у такт копитам:

— Усе добре, Мартусю. Тримайся. Я контролюю її. Ми майже на місці, дивись на берег.

Ці кілька хвилин посеред виру здалися Марті справжньою, нескінченною вічністю, але його широка спина стала для неї єдиним маяком безпеки.

Нарешті Ласка зробила останній, різкий ривок уперед, і її копита дзвінко зацокотіли по сухій прибережній гальці протилежного берега. Вони нарешті вибралися на сушу. Решта туристичної групи вже чекала на них під розлогою тінню дерев: Леся радісно махала руками, а Марта просто нерухомо сиділа в сідлі, важко й часто дихаючи, наче сама перепливла цю річку.

Ноги її були мокрими до самих колін, у білих кросівках хлюпала вода, але всередині вирувало неймовірне відчуття особистого тріумфу. Вона зробила це! Вона, столична дівчина, власноруч приборкала страх і переправилася через справжню річку! Жоден маркетинговий дедлайн не порівняється з цим кайфом!

Руслан зупинив Грома зовсім поруч, плавно розвернувся в сідлі й пильно, з увагою поглянув на неї. На його обличчі більше не залишилося й найменшого сліду від колишнього уїдливого сарказму чи насмішок — лише тепла усмішка чоловіка, який пишається своєю жінкою.

— Ну що, маркетологу, офіційно вітаю тебе з першим водним хрещенням, — тихо сказав він, грайливо підморгнувши. — Ти трималася просто неймовірно, як справжній боєць. Тепер ти офіційно — кінний мандрівник. Іспит складено.

Марта подивилася на нього крізь пасма розпатланого волосся, відчуваючи, як щоки знову зрадницьки палають від збентеження. Поруч із цим чоловіком вона почувалася так, ніби їй під силу приборкати будь-яку стихію у світі.

— Ну ви тільки подивіться на цих героїв! — раптово випірнув дзвінкий голос Лесі, яка вже встигла під'їхати ближче, тримаючи в зубах соломинку. — Марто, вираз твого обличчя на середині річки — це був оскароносний фурор. Я навіть забула телефон дістати, так переживала за тебе! Але мушу визнати: ковбой знову врятував ситуацію. Руслане, запиши на мій рахунок кошик фруктів для твого Грома.