Глава 12

Ранок у лісі розпочався зовсім не з настирливого будильника, а з шаленого щебету якогось невгамовного птаха прямо над головою та яскравого сонячного променя, який безжально пробив зелену тканину намету. Повітря всередині було свіжим але теплим.

Марта із задоволенням спробувала потягнутися. М'язи ніг, стегон та попереку після вчорашнього багатогодинного родео на Ласці одразу ж відгукнулися ниючим болем. Проте давно забуте відчуття того, що вона вперше за довгі місяці офісного рабства по-справжньому виспалася на свіжому повітрі, повністю компенсувало будь-яку кріпатуру. Вона задоволено зітхнула, розплющила очі й раптом... заціпеніла.

Поряд нахабно лежав Руслан. Він спав на боці. Ранкове сонце підсвічувало його розпатлане волосся. В цей момент хлопець виглядав напрочуд розслабленим, зовсім не схожим на того самовпевненого ковбоя, який учора весь день кепкував з її білих кросівок та рожевого капелюха з шкарпетками.

Поруч почулося активне вовтуження. Леся підвелася на ліктях, солодко на весь намет позіхнула, зщулилася від яскравого сонця, а коли нарешті опустила сонний погляд на Марту... її щелепа буквально поповзла до каремата. Очі Лесі округлилися до розмірів металевих кухлів.

— Ого... нічого собі... — тихо, але виразно прошепотіла Леся, повільно переводячи погляд із розпластаного Руслана на щоки Марти, які миттєво спалахнули багряним рум'янцем. — Мартусю, дорога моя... Я, звісно, знала, що кінні походи дуже швидко зближують людей, але щоб настільки? Ми ж лише одну добу в дорозі!

— Лесю, замовкни! — панічно засичала Марта, моментально кидаючись уперед і затискаючи подрузі рот долонею. — Це взагалі, абсолютно не те, що ти собі там уже встигла нафантазувати у своїй голові! Вночі біля самого входу щось жахливо зашурхотіло, я мало не посивіла від страху, а Руслан... він просто зайшов і ліг тут контролювати ситуацію, щоб я від паніки не заверещала на весь заповідник і не злякала бідних коней!

Руслан від їхнього емоційного шепоту солодко потягнувся, зі смаком позіхнув, розплющив очі й, абсолютно не бентежачись, широко, на всі тридцять два зуби усміхнувся дівчатам. На його обличчі знову розцвіла та сама усмішка з веселими бісиками.

— Доброго ранку, красуні. Чудовий лісовий готель, тверді п'ять зірок, рекомендуватиму друзям, — він бадьоро й легко підвівся. — Персонал, щоправда, трохи галасливий і занадто багато розмовляє на самому світанку, але компанія повністю компенсує всі незручності сервісу.

Він спритно потягнув замок бігунка назовні, впускаючи в намет хвилю свіжого лісового повітря, що пахло димком та кавою, і визирнув на галявину.

— Ну що, дівчата, — Руслан обернувся. — Виповзайте назовні. Зараз кава закипить.

Марта судомно, до білизни у суглобах вчепилася в цупкий край спальника, натягуючи його до самого носа, наче намагалася побудувати навколо себе нову лінію захисту.

— Руслане, почекай! Куди ти виходиш? Там же на галявині люди! Що про нас зараз подумає вся туристична група?! Що скаже Аня чи провідник Ігор? Боже, я ж згорю від сорому прямо тут, під цим брезентом! — панічно зашепотіла вона, округливши очі.

Хлопець зупинився біля самого виходу, озирнувся через плече і змовницьки підморгнув Марті:

— Мартусю, заспокойся. Тут усі дорослі люди. До того ж у мене вже є солідний досвід у подібних делікатних справах. У моєму попередньому кінному поході мені довелося ночувати в одному наметі взагалі з чотирма дівчатами одночасно. Вони теж були в лісі вперше, панічно боялися кожного шурхоту нічних кущів і буквально благали мене не йти. Тож ти далеко не перша, у кого я успішно працюю нічним оберегом від вовків та грізлі-їжаків.

Він коротко, безтурботно розсміявся, спритно вислизнув назовні.

Намет миттєво занурився в ранкову тишу. Леся під боком тихо, задоволено хіхікала, зарившись носом у подушку, а от Марті раптом стало зовсім не смішно. Усередині, десь під флісовою кофтою, щось дуже неприємно й боляче кольнуло — маленька, але жахливо гостра голка раптових ревнощів та прихованої дівочої образи.

«Значить, чотири дівчини? — обурено подумала вона, кусаючи губу. — Значить, це в нього просто такий звичний туристичний сервіс, що входить у вартість путівки для наляканих міських принцес? А вона, наївна дурепа, вночі розімріялася про якусь особливу захищеність».

— Ну-ну, подруго, не кисни, — Леся дружньо штовхнула її ліктем у бік, за виразом обличчя відчувши кардинальну зміну її настрою. — Подумаєш, якісь чотири дівчини з минулого сезону. Зате цієї ночі він рятував від монстрів виключно тебе! Збирайся давай. Ходімо подивимося, чи виженуть нас із ганьбою з табору за порушення комендантської години, чи все-таки нагодують сніданком.

Проте, коли Марта з побоюванням та внутрішнім тремтінням нарешті визирнула з намету, виявилося, що всі її страхи про «громадський осуд» та «колективне засудження» були абсолютно безглуздими міськими стереотипами. Похідний колектив жив своїм звичним, налагодженим ранковим ритмом дикої природи.

Студенти Макс і Денис уже завзято тягали великі відра зі свіжою, кришталевою водою від потічка, Анатолій з Оленою розкладали сині каремати на траві для ранкової йоги під спів пташок, а Ігор чаклував над великим вечірнім багаттям, з якого вже пахло міцною, справжньою чорною кавою з димком. На Руслана, який спокійно, з голим торсом умивався крижаною водою біля потоку, ніхто навіть не звернув найменшої уваги. У дикій природі у людей зранку були куди важливіші побутові справи, ніж обговорення чужих нічних візитів.

Марта глибоко зітхнула з полегшенням, але її погляд все одно мимоволі, наче магнітом, повертався до його високої, мускулистої постаті біля води. Образа на таємничих «чотирьох дівчат» ще сиділа десь глибоко всередині, заважаючи дихати, але новий літній день уже кликав у дорогу. Сонце піднімалося вище, висушуючи срібну росу на папороті, а Ласка в загороді голосно й вимогливо пирхала та била копитом вимагаючи своєї законної порції ранкового вівса та нових пригод на маршруті.