Глава 9

Велика галявина зустріла групу лагідними вечірніми променями. Сонце вже повільно котилося за гострі верхівки сосен, фарбуючи небокрай у персиковий колір. Посеред галявини височіли дерев’яні перекладини старого кінського загону, який збудували тут багато років тому для таких самих спраглих до пригод мандрівників.

— Так, команда, приїхали! Фінішна пряма на сьогодні! — бадьоро скомандував Ігор, зіскакуючи зі свого сідла на прим’яту траву. — Нагадую всім наше головне правило: спочатку дбаємо про коней, а вже потім — про свій власний комфорт. Розсідлуємо, акуратно ведемо на водопій до струмка, знімаємо вуздечки й запускаємо в загін. І обов’язково — засипаємо овес у годівниці! Наші чотириногі сьогодні відпрацювали на всі двісті відсотків.

Марта, знову скориставшись підтримкою Руслана, благополучно сповзла з високого боку Ласки на землю. Ноги її після декількох годин у сідлі нагадували вату, але відповідальність перед кобилою, яка хоч і вередувала половину дороги, проте чесно довезла її до фінішу, взяла гору над утомою.

Дівчина самостійно відвела слухняну Ласку до прохолодного лісового струмка, де кобила задоволено цвенькала кришталевою водою. Коли Ласка нарешті опинилася в загоні й зарилася носом у свіжий корм, Марта з полегшенням зітхнула, тварини були ситі, доглянуті та абсолютно щасливі.

— Ну що, подруго, тепер нарешті черга нашого п'ятизіркового люксу з видом на сосни! — підлетіла до неї Леся, тягнучи з купи загального спорядження великий зелений пакунок. — Я вибила в інструкторки Ані найкращий, найновіший намет! Вона сказала, що він збирається рівно за дві хвилини навіть дитиною!

Проте через пів години запеклої боротьби з наметом з’ясувалося, що «дві хвилини» — це, напевно, норматив для професійних альпіністів міжнародного класу або спецпризначенців, але точно не для двох дівчат із столичного відділу маркетингу.

Складна інженерна конструкція, яка за ідеєю мала стати їхнім затишним домом на цю ніч, категорично відмовлялася тримати форму. Леся, примудрившись заплутатися ногами у внутрішній протимоскітній сітці, тепер нагадувала велетенську зелену гусеницю, яка відчайдушно борсається на траві, котиться з боку на бік і голосно, на весь ліс лається.

— Марто! Тримай цю кляту залізну розпірку! Швидше, вона зараз вистрілить! — кричала Леся, червона від напруги, з останніх сил фіксуючи ногами один край гнучкої металевої дуги.

Марта з відповідальністю тримала свій кінець. Але підступна металева конструкція, натягнута до межі, раптово з силою вирвалася з її пальців. Дуга дзвінко клацнула в повітрі і з усього маху влучила Марті прямо по коліну, а потім, наче жива істота, крутанулася і накрила її зверху брезентовим тентом.

За одну секунду дівчина опинилася в повній темряві під завалами синтетичної тканини, яка пахла складом і старою гумою.

— Рятуйте... Мене щойно заживо поховав власний замок... — задихаючись від сміху та безпорадності, пробурмотіла Марта з-під брезентового полону, безуспішно намагаючись намацати руками вихід із цієї темно-зеленої пастки.

Вона борсалася під тентом, наче привид, що заплутався у власних простирадлах.

Поруч почувся дружній регіт студентів, які неподалік намагалися розпалити багаття для чаю, а за мить — уже такий знайомий сміх. Брезентовий тент над Мартою піднявся вгору. Над нею схилився Руслан, невимушено крутячи в руках довгий металевий кілочок.

— Я бачу, у вас тут проблеми, — усміхнувся він, допомагаючи Марті вибратися на поверхню. — Маркетинговий аналіз намету пройшов невдало чи ви з подругою просто вирішили капітально протестувати рівень звукоізоляції зсередини?

— Цей намет бракований! Китайська підробка! — заявила Марта, випльовуючи з рота якусь синю нитку й намагаючись обтрусити суху траву зі свого розпатланого волосся. — Інструкція до нього явно написана ієрогліфами! Тут якісь зайві деталі.

— Деталі якраз правильні, просто ви чомусь наполегливо намагалися вставити довгу дугу для даху в крихітне кріплення для дна, — з-за спини Руслана з посмішкою визирнув Денис, один із тих студентів, яких поселили в сусідній намет. Денис весело підморгнув дівчатам. — Ми з Русом свій «будинок» усього за п'ять хвилин поставили, навіть жодного разу не зазирнувши в папірці. Там усе просто, як два на два.

— Ну то продемонструйте нам свій майстер-клас, о майстри наметової архітектури! — картинно закотивши очі, образилася Леся. Вона нарешті повністю виплуталася з москітної сітки й тепер сиділа на траві, потираючи забиту ногу. — Тільки не поламайте наш люкс, бо нам не буде де спати і ми прийдемо ночувати до вас.

Руслан і Денис синхронно перезирнулися, оцінивши масштаби Лесиної погрози, і мовчки взялися до справи. Поки хлопці забивали камінцями кілочки, розправляли кути та натягували щільний верхній тент, Марта уважно спостерігала за ними. Точніше — за одним конкретним ковбоєм.

У променях вечірнього сонця Руслан виглядав привабливим. Навіть без свого капелюха, який зараз лежав на колоді. Те, як легко він приходив їй на допомогу щоразу, коли вона опинялася в якійсь кумедній ситуації, викликало глибоко всередині Марти приємне хвилювання.

— Так, Денисе, тримай отой кут, сильніше натягуй, бо якщо вночі піде дощ, наші леді перетворяться на водоплавних, — командував Руслан, затягуючи мотузку на вузол.

— Готово! — відчеканив Денис, забиваючи останній кілочок. — Намет стоїть міцно. Витримає навіть напад отих борсуків, яких так боїться Марта.

— Ну от і все, леді, — Руслан вирівняв блискавку на вході в намет, витер долоні об джинси. Його очі знову весело примружилися. — Ваш люкс із панорамним видом на ліс офіційно зданий в експлуатацію. Гаряча вода... ну, гаряча вода буде в залізному казанку на великому вогнищі приблизно через двадцять хвилин. А тепер ходімо допомагати іншим з вечерею, бо каша з тушонкою сама себе не зварить.

Марта усміхнулася, відчуваючи, що цей божевільний вечір починає подобатися їй усе більше й більше.