Глава 8

Коні йшли, мірно перебираючи копитами по килиму з хвої та торішнього листя. Великий Грім ступав впевнено. Одного його авторитетного погляду в бік Ласки вистачало, щоб кобила ображено притискала вуха до голови, але слухняно крокувала вперед, забувши про всі придорожні лопухи та кущі.

Марта міцно стискала шкіряні ремені поводів. Перша хвиля паніки відступила, але залишковий адреналін вимагав виходу, тому дівчину буквально прорвало на балачки. Коли вона нервувала, замовкнути їй було фізично важко — професійна звичка презентувати палаючі проєкти під час жорсткої кризи давалася взнаки.

— Знаєш, Руслане, я досі не вірю, що я взагалі тут перебуваю, — заговорила вона, злегка підстрибуючи в такт крокам коня. — Ще вчора я сиділа на чотирнадцятому поверсі в офісі, пила холодну матчу-лате на молоці й детально планувала, як буду лежати на шезлонгу в Затоці. У мене був ідеальний план! Білі фіранки, шум прибою, повна цивілізація! А тепер? Я посеред лісу, де навіть мобільний зв'язок показує «лише екстрені виклики», а мої ноги... Боже, я завтра просто не зможу самостійно виповзти з намету! Мені знадобиться кран або бригада рятувальників!

Руслан їхав, злегка погойдуючись у сідлі, ніби вони рухалися не дикими нетрями, а затишним міським сквером. Він слухав її емоційний потік, і в куточках його губ ховалася іронічна усмішка.

— Тобі смішно, а я взагалі ніколи в житті не була в подібних ситуаціях! — продовжувала Марта. — Найбільша моя пригода на природі за останні п'ять років — це суботній пікнік у міському парку, де є чисті біотуалети, цивілізовані смітники й кава на винос через кожні п'ятдесят метрів. Спати в наметі на голій землі? Та мене ж перший-ліпший тутешній комар з'їсть. А Леська каже, що це романтика. Яка, до біса, романтика в тому, що твоє життя і здоров'я напряму залежать від настрою тварини, яка важить пів тонни і думає виключно про свій шлунок?!

Ласка в цей самий момент, ніби наочно підтверджуючи слова своєї вершниці, знову спробувала скосити око на соковиту гілку. Марта панічно заойкала, втрачаючи всю свою впевненість, але Руслан лише коротко свиснув крізь зуби. Ласка миттєво вирівняла курс, ображено змахнувши хвостом.

— Знаєш, Марто, — нарешті заговорив Руслан, притримавши Грома, щоб знову порівнятися з нею. — Мушу тебе заспокоїти: лісові комарі міських дівчат не дуже полюбляють. Ви для них занадто солодкі, у них від вас крила злипаються.

— Дуже смішно, — буркнула Марта, намагаючись поглянути на нього якомога суворіше. — Тобі легко казати... А якщо вночі на табір вийде ведмідь? Що ти робитимеш?

— Ну, по-перше, ведмеді в цих лісах трапляються рідко, — Руслан весело підмигнув їй. — А по-друге, якщо ведмідь усе ж прийде, я просто випущу тебе вперед. Ти заговориш його своїми дедлайнами та планами на Затоку до такої міри, що бідна тварина сама втече в іншу область.

Марта від обурення навіть рот розкрила, але не втрималася і тихо пирхнула від сміху.

— Ну ти й нахаба! Я, між іншим, серйозно кажу. Мені справді страшно спати в лісі.

— Я бачу, що серйозно, — його голос раптом став помітно м'якшим. — Не бійся. Намети міцні, Ігор розпалить таке багаття, що жоден звір і близько не підійде.

— Бачиш? Вона мене відверто зневажає! — поскаржилася Марта, перевівши подих після чергового маневру кобили. — Вона точно якимось шостим чуттям знає, що я працюю в маркетингу, а не на фермі. Я вмію професійно налаштовувати складну рекламу й піднімати охоплення в інстаграмі, але я абсолютно безпорадна перед цим лісовим авторитетом. Добре, що ви з Громом поруч, бо я б уже точно спробувала депортуватися назад до цивілізації. Навіть пішки, навпростець крізь ці хащі!

— Ну, якщо пішки, то Ласка тебе на першому ж повороті наздогнала б, — хмикнув Руслан, легким рухом поправляючи повід свого жеребця. — Суто з почуття провини, що втратила такого поступливого пасажира. Слухай, Марто, а якщо серйозно: ти зараз так наполегливо намагаєшся презентувати мені свою паніку чи просто узгоджуєш зі мною бюджет на ночівлю під відкритим небом?

— Я намагаюся вижити! — обурено пирхнула дівчина. — Монолог — це мій єдиний шанс для утримання залишків здорового глузду.

— Попереджаю відразу: твій шанс не має жодного шансу проти нічного хору лісових жаб на болоті, — Руслан раптом повернувся і зустрів її погляд, і в його темних очах знову спалахнули веселі бісики. — І щодо зв’язку не переживай. Якщо на нас раптом нападе ведмідь, ти завжди зможеш налякати його своєю презентацією про охоплення та конверсію в інстаграмі. Запевняю, хижак просто засне від нудьги на першому ж слайді.

— Гей! Мої презентації взагалі-то продають мільйонні контракти поважним людям! — вдавано образилася Марта, хоча її губи самі собою розпливлися в широкій усмішці.

— Тим паче, — серйозно кивнув хлопець, задоволений її реакцією. — Продаси ведмедю ідею стати веганом і повністю перейти на лопухи та коріння. Ласка з радістю складе йому компанію, вона в цьому бізнесі вже експерт.

Марта нарешті замовкла, щоб набрати в легені нову порцію лісового повітря, і раптом зніяковіла від усвідомлення того, як багато всього вибовкала абсолютно малознайомому хлопцю, якого ще вранці вважала головним занудою цього літа.

Руслан уповільнив Грома і повернув до неї голову.

— Знаєш, Марто, — спокійно промовив він. — У рекламі я не тямлю абсолютно нічого. Але в одному ти точно права: Ласка зараз просто тестує твої кордони, як і будь-який примхливий чи скажений клієнт на твоїй роботі. Тільки замість безглуздих правок у макетах вона вимагає черговий кущ. І знаєш що? Тобі справді пасує цей ліс. Ти зараз виглядаєш набагато живішою, яскравішою, ніж ті бліді, виснажені офісні зомбі, яких я щодня сотнями зустрічаю на вулицях міста. Тому просто розслабся й лови кайф від процесу. Попереду ще цілий тиждень пригод, а твоя робота, графіки та дедлайни нікуди від тебе не втечуть.

Марта уважно подивилася на нього, і десь глибоко, у самому серці, щось солодко-хвилююче здригнулося. Його слова змусили її усміхнутися вперше за весь цей шалений, перевернутий догори дриґом день. Більше не було страху.