Глава 5

Ліс зустрів групу благословенною прохолодою і тінню. Після розпеченого, залитого нещадним сонцем лугу це здавалося справжнім спасінням. Повітря тут змінилося: воно стало вологим і пахло  лісовими грибами. Стежка помітно звузилася, змусивши коней іти один за одним. Навколо височіли величні сосни та розлогі дуби, крізь крони яких пробивалися золоті промені, розфарбовуючи землю химерними візерунками.

Марта потроху призвичаїлася до ритму своєї Ласки й нарешті дозволила собі розслабити занімілу спину. Вона почала отримувати  задоволення від цієї тиші, яку порушував лише  хрускіт сухих гілок під копитами, тихе пирхання коней та далекий спів пташок десь у гущавині листя.

Проте лісова ідилія тривала недовго. Стежка раптом зробила крутий поворот і вивела колону на простору, залиту яскравим сонцем галявину. Посеред неї виднілося облаштоване туристичне місце для багаття, оточене масивними обтесаними колодами замість лав.

— Групо, увага! Перший привал на дві години! — гучно оголосив попереду провідник Ігор, легко підводячись на стременах. — Спішуємося, даємо коням перепочити, обов'язково п'ємо воду. Хто бажає — можна діставати бутерброди та перекушувати.

Усі навколо радісно завовтузилися. Леся, не втрачаючи ні секунди, хвацько перекинула праву ногу через сідло і, хоч і з кректанням та кумедним ойканням, але цілком успішно заземлилася на м’яку траву. Ззаду почувся впевнений, важкий тупіт, Руслан легко, одним плавним рухом злетів зі свого вороного Грома. Він зробив це настільки невимушено, ніби займався верховою їздою з раннього дитинства або щойно зійшов з екрана голлівудського вестерну. Поправивши капелюх, хлопець одразу попрямував до потічка.

Лише Марта залишилася сидіти верхи, мов приклеєна суперклеєм. Паніка, яка щойно затихла в лісовій прохолоді, повернулася з новою силою. Видряпатися на коня було важко, але як тепер звідси злізти і при цьому не зламати собі щось життєво важливе? Земля з висоти кінської спини здавалася неймовірно далекою.

— Мартусю, ти чого там застигла? — гукнула Леся, яка вже активно робила зарядку, кумедно махаючи руками на всі боки і розминаючи затерплі суглоби. — Злізай давай, треба розім'ятися!

— Я... я зараз, секунду, — тихо відповіла дівчина, відчуваючи, як долоні знову стають липкими від страху.

Вона судомно спробувала згадати ранковий інструктаж. Так, перше правило: треба вивільнити праву ногу зі стремена. Марта слухняно витягла кросівок. Друге: перенести її через круп коня, тримаючи вагу на лівій нозі. Але стоп, а куди дівати потім ліву ногу? Чи треба її теж витягати, чи залишати в залізній петлі?

Ласка, відчувши, що офіційна частина подорожі тимчасово поставлена на паузу, знову вирішила не гаяти часу. Кобила без попередження опустила голову до найближчого куща. Марта, яка саме перебувала в процесі підрахунку своїх кінцівок, не втримала балансу. Вона хитнулася вперед, ледь не впираючись носом у густу кінську гриву.

Дівчина злякано заплющила очі, занесла праву ногу назад, намагаючись намацати землю, і раптово з жахом усвідомила, що рух заблоковано. Її джинси зачепилися задньою кишенею за гострий металевий виступ на задній луці сідла.

Спроба сісти назад провалилася. Спроба злетіти вниз — теж. Марта зависла в максимально безглуздій і навіть небезпечній позі: одна її нога лежала на коні, інша — безпорадно теліпалася в повітрі, сідниці були прикуті до сідла, а пальці судомно, до болю в суглобах, вчепилися в гриву Ласки. Що найгірше — кобила, абсолютно байдужа до драми на своїй спині, зробила ще один крок убік, щоб дотягнутися до соковитішого листка на сусідньому кущі. Марта почула підозрілий тріск ниток.

— Ой-ой-ой! Ласочко, мила, хороша, стій, благаю, не йди! — злякано зашепотіла Марта, відчуваючи, що крихка рівновага втрачена остаточно й безповоротно, а джинси ось-ось розірвуться навпіл. — Лесю, рятуй! Я застрягла!

— Мені починає здаватися, що у вас із цією кобилою підготовлена якась особлива циркова програма для залучення туристів, — пролунав поруч уже до болю знайомий голос Руслана.

Він стояв усього за крок від них, тримаючи в руці пластикову пляшку з водою. На його обличчі блукала нестерпна, але неймовірно приваблива усмішка, а в очах спалахнув непідробний інтерес до нової мізансцени.

— Замість того, щоб коментувати, краще зніміть мене з цього атракціону! — обурено крикнула Марта, хоча її обличчя від сорому вже стало кольору стиглого томата. — Я зачепилася! І вона ходить!

— Бачу, — Руслан спокійно зробив ковток води, не поспішаючи. — Якщо Ласка зараз вирішить побігти за метеликом, ви залишитеся без штанів, Марто. А у нас попереду ще половина маршруту.

— Руслане, будь ласка! — майже верещала дівчина, коли Ласка знову хитнулася, натягуючи тканину кишені. — Мені не до жартів!

Хлопець нарешті поставив пляшку на колоду і підійшов упритул. Він перехопив повід Ласки біля самого рота кобили, змусивши її завмерти, а потім повернувся до Марти.

— Гаразд, «циркачко», тримайся за мої плечі, — скомандував він, опинившись так близько, що Марта відчула тонкий запах його одеколону з нотками кедра та свіжої шкіри. — Тільки міцно. Спробую відчепити твою кишеню, поки ми не влаштували тут стриптиз для всього табуна.

Він обережно, намагаючись не пошкодити тонку тканину, звільнив зачеплену кишеню Мартиних нещасних джинсів від металевої пастки сідла.

— А тепер відпускай руки і просто падай, я тримаю, — спокійно, без жодної краплі попереднього глузування наказав він, дивлячись їй прямо в очі.

Марта завагалася лише на коротку мить. Вибору в неї все одно не було — або довіритися цьому нахабному ковбою, або стати першою в історії туристкою, яка катапультувалася в кущі спиною вперед. Вона міцно, до кольорових кіл перед очима, заплющилася і просто дозволила собі сповзти з високого кінського боку вниз.

Долоні Руслана впевнено підхопили її за талію, м’яко амортизуючи приземлення. Коли білі кросівки нарешті торкнулися твердої землі, Марта відчула, як її коліна зрадницьки підкосилися від незвички. М'язи після кількох годин безперервної напруги в сідлі остаточно перетворилися на желе, відмовляючись тримати баланс. Вона мимоволі вхопилася пальцями за його плечі, щоб банально не розпластатися на траві біля кінських копит.