Глава 4

Маршрут розпочався неспішно. Коні слухняно вишикувалися в живий ланцюжок і рушили  розміреним кроком. Цей рух мав би заспокійливо заколисувати, якби Марта кожні п'ять секунд не прощалася подумки зі своїм життям. Щойно дерев’яні ворота кінної бази залишилися позаду, перед мандрівниками розгорнувся безкрайній, залитий щедрим червневим сонцем луг. Смарагдова трава м’яко котилася хвилями під легким, теплим вітерцем, нагадуючи зелене море, а десь далеко попереду, на самісінькому горизонті,  таємничою завісою вимальовувався густий ліс.

Повітря тут було зовсім іншим, ніж у задимленій столиці, що вічно поспішає. Воно здавалося густим, майже матеріальним, і наскрізь просочилося пахощами дикого чебрецю, медової конюшини та свіжої м’яти. Проте повноцінно насолодитися цією природою дівчині заважав один маленький нюанс — пів тонни живих м'язів під її сідлом.

Леся їхала на своєму гнідому мерині трохи праворуч. На відміну від подруги, вона почувалася так, наче народилася в ковбойських чоботях. Вона невпинно крутила головою на всі боки, балансуючи з телефоном у руці, і радісно тріщала, не замовкаючи ні на мить:

— Мартусю, ти тільки поглянь, яка краса! Яка панорама! Це ж у сто разів краще за будь-яку Одесу. Уявляєш, які бомбезні кадри ми зробимо біля отого лісу? А яке повітря! Тобі вже подобається? Ну скажи, що подобається!

Марта на ці захоплені дифірамби лише ледь помітно кивала, намагаючись взагалі не видавати зайвих звуків і навіть дихати через раз. Вона заціпеніло сиділа в сідлі, ніби випадково проковтнула метрову лінійку. Дівчина панічно боялася зробити бодай один необережний рух, нахилитися чи сильно повернути голову, щоб не порушити цей крихкий баланс. Її пальці мертвою хваткою вчепилися в повід.

Масла у вогонь підливала ще й присутність Руслана. Він їхав десь позаду, замикаючи екскурсійну групу разом із провідником. Марта не бачила його, але шкірою відчувала той насмішкуватий погляд, яким він нагородив її ще на інструктажі. Вона була безмежно рада, що між ними зараз кілька інших наїздників. Наразі їй з головою вистачало власних турбот.

Кобила Ласка, попри свою загальну вихованість і статус «ідеального коня для новачків», дуже швидко зметикувала, що її сьогоднішня вершниця перебуває в глибокому шоці й абсолютно не контролює ситуацію. Ласка миттєво зрозуміла: суворого керівництва з боку цієї переляканої міської панянки немає, а отже — настав час влаштувати собі безкоштовний гастротур лугом. Щоразу, коли на шляху траплявся особливо соковитий кущ або пучок високої соковитої трави, кобила безцеремонно й різко смикала головою донизу, підступно вириваючи повід із затиснутих рук Марти.

— Ой! — щоразу пищала дівчина коли її ледь не тягнуло слідом за кінською шиєю вперед. — Ласочко, ну будь ласка, не треба... Лесю, вона знову мене ігнорує! Вона мене зараз скине і з'їсть разом із цією травою!

— Та ніхто тебе не з'їсть, Марто, крім комарів увечері, — засміялася Леся, вправно підганяючи свого мерина ближче. — Ти просто тримаєш повід, наче боїшся його. Будь жорсткішою! Покажи їй, хто тут альфа-самка. Натягни мотузки!

— Я не можу! Якщо я смикну сильніше, вона розізлиться і ввімкне п'яту передачу! — Марта спробувала вирівняти Ласку, але кобила лише обурено пирхнула і знову потягнулася до конюшини.

У цей момент повз них пролетів великий ґедзь. Ласка, рятуючись від настирливої комахи, різко і з розмахом махнула своїм довгим, густим хвостом. Жорстке кінське волосся з усього маху хльоснуло Марту прямо по ногах, піднявши пил дороги. 

— Кха! Кха! — закашлялася Марта, відпускаючи одну руку від повода,  та протерти очі. — О боже, вона мене б'є! Вона мене щойно відлупцювала хвостом! Це домашнє насильство серед тварин!

— Ну все, Мартусю, це успіх. Ти офіційно стала ближчою до природи, — Леся вже ледь стримувала регіт, паралельно знімаючи цей епічний момент на відео. — У тебе тепер кінський макіяж з пилюкою. 

— Лесю, мені не смішно! — засичала Марта, намагаючись повернути контроль над кобилою, яка, скориставшись моментом повної анархії, взагалі зійшла зі стежки і почала цілеспрямовано рухатися в бік найбільших заростей трави. — Вона везе мене в кущі! Зроби що-небудь!

— Гей, на передньому плані! — раптом пролунав той самий  дратівливий голос Руслана десь зовсім поруч. Він непомітно під'їхав ближче на своєму вороному гіганті. — Якщо ви плануєте зібрати весь гербарій цього лугу власними штанами, то обрали ідеальну траєкторію. Але взагалі-то група рухається прямо. Скоротіть повід, «капітане», бо ваш корабель іде на таран бур'янів.

— Ой! Ласочко, ну будь ласка, не треба, — тихо благала Марта, намагаючись обережно підтягнути шкіряні ремені назад.

Проте кобила лише задоволено пирхала, соковито хрумтячи черговою здобиччю прямо на ходу, і демонструвала абсолютний ігнор до дівочих благань. Інколи Ласка раптово вирішувала, що її правому боку життєво необхідно зустрітися зі стовбуром самотньої старої дикої груші, що росла край стежки. Вона цілеспрямовано повертала туди, загрожуючи розмазати коліно Марти об кору.

— Но-но, Ласочко! У мене немає лишніх кінцівок! Мені потрібні мої ноги в оригінальній комплектації! — панічно шипіла Марта, відстовбурчуючи ногу вбік у неймовірному шпагаті.

В інший момент кобила могла просто завмерти посеред стежки, як вкопана, щоб замислено й філософськими очима поспостерігати за яскравим помаранчевим метеликом, який сів на квітку будяка. Проте від групи вона не відставала ні на крок. Будучи мудрою старожилкою цієї туристичної бази, кобила чітко знала головне правило табуна:Куди йдуть усі, туди прямує й вона, адже наприкінці маршруту на неї чекає відро смачного вівса. Цей стадний інстинкт тварини залишався тією єдиною соломинкою, що рятувала Марту від остаточної паніки та втечі пішки крізь чагарники.

Поступово мірний, глухий тупіт копит об суху землю, лагідне літнє сонце, що гарячими долонями лоскотало оголені плечі, та безтурботний Лесин щебет почали діяти на Марту наче дорогі заспокійливі краплі. Напруга у плечах, яка до цього сковувала тіло, почала потроху спадати, наче невидимий панцир. Навколо них розливалося справжнє літнє блаженство. Луг дзвенів тисячами голосів цикад та коників, у повітрі плавали золоті порошинки, а легкий вітерець приносив солодкий, майже дурманний запах перегрітої на сонці трави та соснової смоли з лісу, що вже помітно наближався.