Глава 3

Інструктаж із верхової їзди нагадував Марті лекцію з вищої математики, яку читали китайською мовою.

— Головне — розслабте поперек і тримайте баланс, — бадьоро пояснювала інструкторка Аня, хвацько поплескуючи свого коня по крупу. — Носок у стремені дивиться трохи всередину, п’ятка — донизу. Щільно притискайте шенкель. Повід — це ваше кермо, але боронь боже його смикати, адже конячий рот неймовірно чутливий. Тварини все відчувають! Якщо ви панікуєте, кінь одразу зрозуміє, що головний тут він, і почне показувати характер. Запитання є?

У Марти було лише одне питання: «Чи виплачує страхова компанія компенсацію за моральну травму від падіння з дивана на коліщатках?». Проте вона промовчала, лише міцніше вчепилася пальцями в путліще сідла (кожаний ремінь на який кріпляться стремена до сідла)  стоячи поряд із твариною. Взяти повід, біля рота кобили не наважилась. Ласка стояла смирно, флегматично жувала траву і виглядала як втілення абсолютного буддистського спокою.

— Ну що, Мартусю, давай перша, покажи клас! — підбадьорила Леся.

Сама подруга вже якимось дивом видряпалася верхи на свого гнідого мерина, хоча й трималася за луку сідла з такою силою, що її пальці побіліли.

Марта глибоко вдихнула, налаштовуючись на подвиг. «Я менеджерка з маркетингу, — нагадала вона собі. — Я закривала три палаючі дедлайни за дві години до релізу й виживала після нарад із шефом. Що мені якась конячка?».

Вона підійшла до Ласки з лівого боку, як казала Аня. Завела ліву ногу, лише з другої спроби влучила носком у металеве стремено і судомно схопилася руками за гриву та край сідла. Тепер залишалося найпростіше: відштовхнутися правою ногою, одним легким махом перекинути її через широку кінську спину і граційно, наче кіногероїня, опуститися в сідло.

План у її голові був бездоганним.

Але Ласка, попри своє ніжне ім’я, виявилася досвідченою інтриганкою туристичних маршрутів. Вона  зчитала затиснуті м’язи Марти, її тремтячі пальці та загальну невпевненість у завтрашньому дні. А головне — Ласка помітила, що за три метри попереду провідник Ігор якраз вивантажив свіжий, запашний оберемок сіна.

Саме в ту секунду, коли Марта відірвала праву ногу від землі й зависла в повітрі, кобила здригнулася і рішуче зробила широкий крок уперед — назустріч другому сніданку.

— Ой-ой-ой! Стій, конячко! Тпру-у-у! — заверещала Марта.

Координація рухів миттєво покинула її. Ліва нога залишилася заблокованою у стремені, права безпорадно теліпалася десь позаду, а сама дівчина під дією ї сили тяжіння просто перевалилася через сідло. Замість того щоб переможницею сісти верхи, вона плазом лягла поперек коня, наче мішок із  картоплею.

Великий наплічник на спині по-зрадницьки перетягнув її назад, джинси загрозливо затріщали, а обличчя Марти опинилося просто біля кінського живота.

— Аню! Ігоре! Рятуйте! Вона мене викрадає! — панічно кричала Марта, відчайдушно намагаючись ухопитися бодай за щось.

Ласка на ці істерики взагалі не зважала. Вона спокійно докрокувала до сіна, опустила голову і з апетитом захрумтіла травою, навіть не помітивши, що на її спині горизонтально застрягла міська дівчина в стані глибокого шоку.

Група вибухнула дружнім реготом. Леся ледь не звалилася зі свого коня від сміху, а інструкторка Аня кинулася на допомогу, щосили намагаючись зберегти професійний вираз обличчя.

Проте першим біля Марти опинився Руслан. Його Грім стояв найближче, і хлопець, який уже впевнено сидів у сідлі, спостерігав за цим цирком із неприхованою насолодою. Він легко зіскочив на землю і підійшов до цієї чудернацької людсько-кінської конструкції.

— Я, звісно, перепрошую, — пролунав знайомий єхидний голос десь над Мартиним вухом, — але Аня, здається, просила сідати на коня, а не лягати впоперек. Хоча не приховую: цей ракурс із тилу вельми інтригує. Чи це якась новітня методика зближення з природою?

— Зніміть мене негайно! — прохрипіла Марта, відчуваючи, як до обличчя з усього маху приливає кров, а сором остаточно випалює залишки її гідності. — Інакше я за себе не ручаюся!

— Ну, Ласці на ваші погрози байдуже, у неї ситний ланч, — хмикнув Руслан.

Він підійшов упритул, без зайвих церемоній підхопив Марту під талію своїми руками і легко, ніби вона важила не більше за той самий оберемок сіна, підняв її в повітря. Відчувши опору, Марта нарешті спромоглася виплутати заблоковану ногу з пастки стремена.

За секунду Руслан обережно поставив її на землю. Вона стояла на ватяних ногах, важко дихаючи, розпатлана, з порошинками сухої трави у волоссі та червоними щоками.

— Дякую, — буркнула вона під ніс, уподібнюючись за кольором до стиглого томата, і не дивлячись йому в очі.

— Звертайтеся, — Руслан щиро усміхнувся, і в його очах на мить майнуло щось схоже на повагу до її стійкості. — Але наступного разу, коли захочете покататися, переконайтеся, що у вашого транспорту немає планів на ресторан. Давай руку, допоможу нормально видряпатися. Тільки тепер без акробатичних етюдів, домовилися?

Марта поглянула на його розгорнуту  долоню, потім на Ласку, яка продовжувала нахабно ігнорувати світ навколо заради свіжої конюшини. Відступати було пізно — на неї вичікувально дивилася вся група. Вона вклала свої пальці в його долоню, несподівано для себе відчувши надійне тепло.