2

Ви давно були на ретро дискотеках? Так, у стилі 80-х. Та ще й на відкритому повітрі, де на повні груди можна вдихати неповторні аромати якихось польових квітів, чоловічого одеколону, перемішаного з потом, викликаним багатогодинними вправами для ніг…

Ця дивовижна романтична атмосфера приглушеного світла віддалених вуличних ліхтарів, невибаглива світломузика й приємні повільні мелодії, які навіюють легке відчуття ностальгії… Зінаїда в невеличкій чорній сукні, як заповідала велика Мерлін, стоїть посеред цієї площадки та рухається повільно, в такт треку, що лунає з репродукторів. Лише кілька пар танцюють майже поруч, та таке відчуття, що вона сама в цьому суцільному блаженстві…

• Жіночко! – знову той самий бархатистий голос перекрив приємну музику та примусив її різко зупинитися й затаїти дихання.
• Куди ж ви вчора зникли! – голос принца лунає вже практично поряд.

Зінаїда нарешті вдихнула та обернулася на чаруючий голос. Так! Це знову був саме він! І він таки її відшукав! Мила посмішка сама полізла по обличчю Зінаїди, примушуючи щоки вкритися легким рум’янцем, який пробивався навіть через шар літнього загару.

• Хотів спитати у вас…  – принц підійшов на абсолютно неприпустимо загрозливу відстань.
• Кхо-кхоо. Какаааа…  – заволали мартини.

Зінаїда усім тілом подалася на зустріч принцу, в очікуванні запрошення на танець.

• Ви не підкажете, де тут магазин…  – нарешті вона дізналася, що той принц хотів спитати…
• Ту-тууу…  – заволав потяг, приглушаючи звуки музики. «І чому я так близько живу до залізничного вокзалу!» - нарешті вона відкрила очі.
• Дззз-дззз…  – знову дала ляпаса власному лобові Зінаїда. «З цими комарами щось терміново слід робити!» –  вирішила вона.

Сонце й справді пекло навіть зранку. Складалося таке враження, що рядки буряків, які вона старанно висапувала, є просто нескінченими. Витерши тильним боком руки піт з червоного після нічних комарів лоба Зінаїда нарешті розігнула спину й мрійливо вставилася в горизонт. «А як то воно – бути на морі?» – чомусь зненацька проскочила дивна думка.

• Жіночко! – цей уже майже рідний голос повернув її з мрій та знову перекрив дихання.
• Добрий день, ви мені не допоможете? – голос прозвучав майже поряд.
• Добрий день…  – Зінаїда розвернулася дуже повільно, навіть не очікуючи, що володар цього чарівного голосу буде хоч трохи схожий на її циклічний сон. Та це був саме він! Дихання сперло остаточно.
• Я ваш сусід новий, через будинок, – незнайомий принц махнув рукою в бік сусідньої ділянки, на якій господарі не з’являлися останні роки три. – Не підкажете, де тут магазин?
• Там…  – ледь вичавила з себе Зінаїда, ткнувши пальцем у протилежний бік.
• Дуже дякую, – сусід мило посміхнувся й пішов за напрямком, вказаним пальцем.

«Невже таке може бути!» – думала жінка, проводжаючи поглядом цього «принца», який виявився її новим сусідом.