1

Легкий сплеск невеличких хвильок, що неначе шовк вкривають ваші босі ноги… Сонце повільно котиться за обрій, набираючи червонуватих відтінків, якими розсвічує усе небо. А цей неповторний солонкувато-гіркий запах прибою… Літо, сонце, море… щастя!

Ви були на морі? Ось і Зінаїда дуже любила море! Яке неповторне відчуття викликала ця калюжа з солоною водою, залишаючи милі спогади на тривалий час! Наче нічого незвичного – така саме вода дозволяла плескатися досхочу в ванній, але… ну що такого в цьому морі? Чом так і тягне до нього!

Вона у новенькому купальнику, яскравому парео та капелюсі з широкими полями нарешті мочила свої ніжки в приємній ледь теплій воді. Невеличкі хвильки то накатували, вкриваючи її щиколотки, то тікали назад, залишаючи вологий пісок. А цей пісок майже ідеального білого кольору! Як, звідки, невже так буває? Чудовий пляж у розпал сезону з блакитно-прозорою водою та білосніжним піском, на якому майже немає відвідувачів!

• Жіночко!

Зінаїда від несподіванки аж зупинилася, прислуховуючись до шаленого калатання серця. Що це за такий чудовий голос розгледів нарешті в ній жінку! Кортіло одразу повернутися й вп’ятися поглядом у цього незнайомця з таким бархатистим тембром голосу, та вона боялася навіть поворухнутися – а якщо той незнайомець розтане неначе плодово-ягідне морозиво в шоколаді…

• Жіночко, почекайте, – майже поряд пролунав усе той самий бархатистий тембр…

Тепер уже ніщо не могло зупинити Зінаїду – вона різко обернулася і ледь не знепритомніла. Боже! Це був Він! Ален Делон? Ха! Та ви бачили того Алена? Пожмаканий роками дідуган, хіба що вдягнений за останнім писком моди. Ні! Це був він – практично казковий принц…

• Кваа-кваа… – зненацька затягнули жаби, неначе намагаючись заглушити чарівний принців голос.
• Куди ж ви так тікаєте, ледь наздогнав… – захекавшись продовжував «принц».

«Та я ледь плетуся» – одразу хотілося обуритися Зінаїді, та вона встигла взяти себе в руки та не показувати свій характер на самому початку знайомства.

• Підкажіть будь ласка… – продовжував «принц» підійшовши нарешті майже впритул.
• Дззз-дззз.
• Кляті комарі! – влупила себе по лобі Зінаїда.
• Дззз-дззз… – таки комар полетів.

Ось тобі і море! Через цих комарів не встигла додивитися сон та дізнатися, що саме той принц хотів спитати у неї… Зінаїда важко зітхнула, уважно роздивляючись у дзеркалі червону пляму на пів лоба. Потім поглянула на свої майже шоколадні руки. Море! Город дає загар не гірше!