Розділ двадцять перший

Я поверталась до тями повільно, поштовхами, ніби продираючись крізь чорноту. Здавалось, свідомість затягнуло якимись чорними хмарами. Я наче як просто спала, а не знаходилась без свідомості, проте сон цей був без сновидінь і геть не дарував полегшення, навпаки, ніби забирав всі сили. Важке дихання, втома… Все це перемішалось між собою, і не вдавалось знайти ту саму нитку, за яку можна вийти назад у притомний стан.

Нарешті я змогла відкрити очі. Для цього довелось докласти чимало зусиль, і я ледь-ледь сфокусувала свій погляд на людині, що сиділа поруч.

Спочатку все бачилось у чорно-білих кольорах. З часом, через кілька хвилин, зір почіткішав, і я нарешті розрізнила того, хто був поруч.

– Аліса, – спробувала проговорити я.

У відповідь з грудей вирвався лише слабкий хрип, але цього виявилось достатньо. Сестра охнула та швидко стиснула мою долоню.

– Мелісо, нарешті, – прошепотіла вона. – Ти нас всіх так перелякала! Я думала, що ти вже не… – дівчина затнулась. – Ти як?

– Де я? – друга спроба заговорити теж виявилась невдалою, я тільки захрипіла.

У роті було так сухо, ніби я блукала пустелею і наїлась там піску. Груди стискало від бажання закашлятись, та витиснути з себе хоча б цей звук я не змогла, тіло виявилось занадто слабким.

Аліса, здається, все сама зрозуміла. Вона швидко скочила на ноги, кинулась кудись – я почула, як грюкнули двері, – та повернулась уже з цілителем.

Цілителя Хема у нас в академії Торенвес знали всі. Ніхто так і не зрозумів, чому цей блискучий маг вирішив практикуватися тут, зцілюючи студентів, а не погодився на місце в палаці.

Поговорювали, що він щось накоїв, не погодився з Його Величністю і тепер відбував таке собі покарання. Мені ж здавалось, що все набагато простіше. Просто Хем бажав допомагати людям і хотів працювати з цікавими випадками, а не зцілювати якісь дурниці типу прища на королівській п’ятій точці. Зрештою, Розанна, принцеса, часто повторювала, що робота на короля це не така вже й велика радість, як може здатися збоку.

Була, між іншим, цілком права.

Зараз Хемові виповнилось уже близько шістдесяти років, але виглядав він все ще досить молодо, був підтягнутим, свіжим. Від цілителя так і віяло його силою. Мені аж стало легше дихати, коли Хем сів поруч зі мною та накрив мою руку своєю.

В тіло потекла живильна магія. Я закрила очі і дозволила собі просто насолоджуватись цією допомогою, мов квітка, яку після довгих тижнів страждань нарешті полили.

– Алісо, візьміть ось ту склянку, – скерував тим часом Хем мою сестру, – так-так, її… І допоможіть вашій сестрі випити її вміст. Треба все, до дна.

Я й не думала пручатись. Здавалось, зараз я погодилась би випити найгидкіший напій, аби позбутися цієї мерзенної сухості в роті та нарешті отримати можливість нормально дихати на повні груди і говорити.

Рідина, до речі, виявилась на смак ніби звичайна вода, тільки трішки солодкувата, прекрасно освіжала та дарувала просто неперевершені відчуття. Я аж видихнула з полегшенням і розтягнула губи в слабкій посмішці.

Живильна вода розтікалась тілом і мов наповнювала мене силами. За п’ять хвилин мені стало зовсім добре, і я вже чіткіше проговорила:

– Що зі мною трапилось?

– Вас вдарило концентрованою силою, – пояснив Хем, – крім того, дався взнаки магічний відкат, хоча, думаю, у вас не було виходу, Мелісо. Полежите трошки тут, відпочинете, а потім будете як новенька. Тільки найближчі кілька тижнів треба поменше чаклувати.

– Я…

– Ви героїня, – Хем всміхнувся. – Зробили те, з чим мав би справлятись цілий штат викладачів.

– Якби не ти, – захоплено промовила Аліса, – то той малолітній дурень вже б давно був мертвий, і добре, якщо лише він один!

– Що з ним?

Слова все ще давались мені важко, і я зайшлась кашлем. Хем подав Алісі знак, і вона підхопила другу склянку, піднесла її до моїх губ.

Це була схожа, а може, й та сама вода. Я випила її уже повільніше, не з такою легкістю, зате кашель остаточно пройшов, і дихати стало зовсім легко, мов нічого і не трапилось. Тільки тоді Хем спокійно промовив:

– Хлопчина, скоріше за все, більше ніколи не чаклуватиме, але його здоров’ю нічого не загрожує. Лише завдяки тому, що ви, Мелісо, втрутились і його зупинили. Ну, і у нього трохи обморожене обличчя, але це я виправлю вже за лічені дні.

– Скільки я тут?..

– Три доби, Мелісо, – озвалась сестра. – Ми всі ледь не здуріли, коли дізналися… Тебе знайшов Есмонд, він же зупинив решту хмари.

– Так, добре, що втрутився декан Флейм, – підтвердив Хем. – Зрештою, демонічна сила – це його спеціалізація, кому ж, як не демонові, зупиняти хмари з енергією з самої Безодні?

Аліса невпевнено кахикнула, немов намагаючись зупинити цілителя і вмовити його нічого не казати. Та я вже насторожилась, тільки-но зачувши його слова, та уточнила:

– З якою енергією?..

– Демонічною, ясна річ. З Безодні, – повторив свої слова цілитель Хем. – Ви не розпізнали її? Дивно, адже ваш вчитель – демон. Хоча в тій ситуації точно було не до ідентифікації магії, тож… Певне, мій запит справді неактуальний.