Розділ двадцятий

Після татового дня народження про жодне спілкування з батьками не могло бути й мови. Я розчарувалась в мамі і татові ще раз, цього разу навіть сильніше. Багато що можна було пробачити та зрозуміти, пояснити тим, що вони намагались відгородити мене від небезпеки, але ж стосунки з рідною бабусею!

Кожного разу, спостерігаючи за тим, як леді Беллер радісно обіймає Алісу та воркує з нею, дарує їй подарунки, я відчувала дивну заздрість. Звісно, не злу, направлену проти сестри, та все ж. Те, як підносили Алісу і як намагались втоптати у бруд мене… Здається, нас спеціально розколювали. Чудо, що ми з нею так і не піддалися подібним маніпуляціям, та де там, взагалі стали такими близькими, що ніхто не був здатен між нами встати.

Але мені ставало гидко від припущення, що батьки і сестру б в мене забрали, якби побачили в ній небезпеку. Це ж де таке видано! «Бажали добра»…

З бабусею я спілкувалась зараз мало. Вона написала мені кілька листів, спокійних та стриманих, я відповіла, передала через Алісу, але не більше. Адже більше двадцяти років нас відокремлювали одну від одної. Навіть якщо зараз стіна ненависті рухнула, любов та тепло так швидко не зародяться. Скільки б ми з бабусею не намагались, ці стосунки ніколи не стануть настільки теплими, як у неї з Алісою.

Як же все було мерзенно!

Тож я й далі могла повністю довіритись лише Алісі. Ну, і Есмонду.

Він дуже сильно підтримав мене після тієї вечері, і я навіть дозволила собі перестати підозрювати демона у всіх гріхах, відкинула геть те, що знала про Люціо де Р’єна. Ну, так, батько. Але у мене також був батько, і соромно навіть згадати, що той батько накоїв! Виступив проти мене самої. Так, не злочинець і не намагався перетворити сніжну відьму на джерело власного всесилля, але й скоєного більш ніж достатньо, аби я не бажала з ним асоціюватись.

Ймовірно, Есмонд саме тому і не згадував про Люціо, що намагався всіма силами дистанціюватися від нього. Прізвище змінив, приховував свою справжню особу. Як би йому жилось, якби ця інформація про де Р’єна знаходилась у відкритому доступі? Так не те що кар’єру чи особисте життя не побудуєш, не зможеш нормально на вулицю вийти!

Тож все він правильно робить.

Джейсон після того заняття більше провів у лазареті. Зрозуміти, що саме настільки виснажило молодого демона, ніхто так і не зміг. Есмонд говорив, що не вірить у настільки серйозну шкоду від завдань, які давав аспіранту, але підтверджень його словам також не знайшлось. Джейсон же вперто мовчав, не ділячись причинами свого стану. Може, і не знав?

Я не навідувала його – ми не настільки близькі, та й туди не впускали, а потім молодий демон відправився доліковуватись вдома та проходити терапію в Безодні для відновлення енергетичних каналів, – але мусила взяти на себе частину його завдань. Есмонд спочатку заперечував, але потім вирішив, що мені буде корисно відволіктись на роботу та не думати про своїх рідних та їх зраду.

Тож я з головою поринула у роботу. Крім того, раділа тому, що поступово зиму відтісняла весна. Я виявила, що в теплі мені значно легше контролювати свою силу, вона не така навіжена і не сплітається з природою, а візуальні образи не будять в мені бажання начаклувати ще більше снігу чи нову віхолу. Минув Весняний Бал, теж не без скандалу. Принцеса Розанна, моя добра подруга, здивувала, здається, всіх без винятку, навіть нас з Алісою… Життя поглинуло мене, і часу на погані думки ставало все менше.

Сьогодні я мала знов вийти до студентів-другокурсників. Хоч це вже не вперше, а все одно чомусь відчувала легке тремтіння. По тілу розповзався холод – звичний супроводжувач моєї внутрішньої паніки.

– Переживаєш? – Есмонд зупинився за моєю спиною та опустив руки мені на плечі. – Знаю, це непросто. Можливо, мені варто все-таки теж вийти на заняття?

– Та ну, перестань, – хитнула головою я. – Не все ж мені бути асистенткою. Ти й так дуже багато робиш, ледь не роздвоюєшся.

– Бо аспірант, який мав це виконувати, лікує свій хвіст в Безодні, – скривився Есмонд. – Відрахувати б його…

– Це ж за станом здоров’я!

– Мелісо, я дуже сумніваюсь, що мої завдання могли справді настільки сильно вплинути на його здоров’я, – заперечив Есмонд. – Лишається питання, де ж він так постарався, аби настільки постраждати. Ймовірні відповіді мене не радують.

Я закотила очі.

– Мені здається, тобі просто не подобається Джейсон.

– А тобі подобається? – дещо ревниво поцікавився демон.

У відповідь я лише розсміялась.

– Ні, – відповіла щиро. – Я ставлюсь до нього абсолютно нейтрально. Але все одно до кінця не розумію, що спричиняє таку твою реакцію.

– Його мені нав’язали, – відзначив Есмонд. – А я люблю свободу. Але гаразд, забудемо поки що про це. Скажи мені, ти точно впевнена, що готова розібратись з другокурсниками самостійно?

Ще кілька тижнів тому я б однозначно злякалась та відмовилась це робити, але зараз відчувала значний прилив сил.

– Так, – кивнула я. – Цілком впевнена. Хіба може щось піти не так?

Есмонд не став описувати мені неприємні перспективи завершення занять. Звісно, це геть не гарантувало, що все пройде ідеально, просто він прийняв рішення не хвилювати мене зайвий раз і не залякувати.