Розділ дев'ятнадцятий

Для батькового дня народження я дістала з шафи найгарнішу сукню з тих, що зробила мені Емрада. Було вже тепліше, зима потрошку відступала, звільняючи місце для весняного тепла, і можна було дозволити собі вбратись гарно, не турбуючись про холод.

Тонка переливчаста тканина облягала фігуру, підкреслювала тонку талію та ніби робила яскравішими мої очі. В залежності від того, як падало світло, сукня злегка змінювала відтінок, переходячи з ніжно-блакитного у насичено-синій та назад. Волосся я зібрала у високу зачіску, аби воно не приховувало мереживний комір сукні, та дозволила собі вдягнути кулон, що дав мені Есмонд. Пальці постійно тягнулись до прикраси: з одного боку, мені було дуже приємно отримати такий подарунок, хай навіть лише на певний час, з іншого, я постійно згадувала про кулон з інформацією від Джейсона, і ставало соромно, що я досі не визначилась, як ставлюсь до Есмонда. Підозрюю його…

Власне, ті думки я зазвичай старанно гнала подалі від себе і досить вдало справлялась з емоційним тиском. Лише зрідка згадувала про Люціо де Р’єна, та поки що не мала жодного приводу звинувачувати Есмонда.

Адже мій батько також щодо мене має дивні ідеї, і я в тому не винна. Можливо, і у випадку Есмонда все так само, і він зовсім не розділяє задумки свого лихого тата?

– Есмонде, – я відвернулась від дзеркала, враз стираючи з голови зайві переживання щодо магії та наших стосунків, – цей кулон просто неймовірний. Дякую, що позичив.

– Позичив? – він підійшов до мене ближче. – Він тепер твій, Мелісо. Це подарунок.

Я потягнулась до прикраси, торкнулась кінчиками пальців тонкого ланцюжка і хитнула заперечно головою.

– Це надто цінна річ.

– Мені хочеться зробити тобі приємно, – Есмонд підійшов ближче і взяв мене за руку. – Рукавички вдягатимеш?

Спочатку я здивувалась цьому питанню, адже за етикетом сімейна вечеря не передбачала рукавички як частину гардеробу. Потім зрозуміла: Есмонд говорить про магію.

– Емрада зробила тонкі, мереживні, що підійдуть до сукні, тож, якщо ти захочеш, можна вдягнути, – Есмонд обережно стиснув мою долоню. – Але я ні на чому не наполягаю. Ти гарно володієш магією, просто на вечері може трапитись всяке…

– Та я ж іду до рідних, – хитнула головою я. – І з тобою. Напевне, не буде жодного приводу заморозити купу людей одним помахом руки. Чи вважаєш, що мені варто?..

– Ти взяла під контроль свою силу, тож я б обрав варіант іти без рукавичок, – зі спокійною усмішкою повідомив мені Есмонд. – Проте…

– Проте що?

– Близькі люди, намагаючись зачепити, часто досягають значно більшого успіху, аніж чужі, які роблять те ж саме.

Звучало це так, ніби він згадував про свій власний досвід. Можливо, справді, говорив про свого тата? Від цієї думки мені чомусь стало не по собі, але я швиденько відігнала її геть.

Головне не задати якесь зайве питання і не видати свою обізнаність. Есмонд не довірив мені історію свого батька, отже, винен він в чомусь чи ні, а однозначно образиться, якщо зрозуміє, що я копала у цьому напрямку.

– Я постараюсь себе контролювати по максимуму, – з рішучістю, якої сама від себе не чекала, промовила я. – І сподіватимусь на те, що справді зможу подолати… Всі перешкоди. Крім того, ти ж будеш поруч, правда? Аліса теж. Ви мені допоможете.

– Так. Обіцяю. Але все ж, будь обережна і старайся не реагувати на спроби тебе зачепити, якщо вони раптом таки будуть.

Як би я не хотіла наївно вірити, що все мине нормально, чомусь не сумнівалась, що без додаткових проблем не обійтись, тож слухняно кивнула. Есмонд не дарма переживає, мої родичі останнім часом відкрились мені з не найкращої сторони.

Ясна річ, окрім Аліси. До сестри не може бути жодних претензій, вона завжди виступала на моєму боці і не робила нічого лихого.

– Що ж, – Есмонд подав мені руку та махнув своїм хвостом, ніби випадково зачепивши пухнастою китичкою зап’ясток, – ходімо?

– А ти збираєшся лишати це без ілюзії? – хитро поцікавилась я.

– Ну-у-у… – він примружився. – Тобі не подобається мій хвіст?

– Чесно?

– Бажано не брехати.

– Подобається, – зітхнула я. – Знаю, що це прозвучить непристойно, але мені постійно хочеться його… Погладити.

Демон зиркнув на мене, а тоді повів своїм хвостом і буквально вклав китичку мені в долоню.

– Взагалі-то я зовсім не проти, аби ти гладила мій хвіст.

Я зашарілась.

– Але ж це…

– Дуже навіть пристойно, якщо враховувати демонічний етикет, – знизав плечима він. – Якщо демон дозволяє тобі чіпати свій хвіст, то це… Такий вияв довіри. Але, переконаний, твоя рідня буде в захваті від цього мого елементу.

– Алісі сподобається, – осміхнулась я. – А от батькові…

– Перевіримо?

Взагалі-то я не була готова до таких експериментів над своїми близькими, але раптом згадала, як ставились батьки до мого сніжного дару і подумала, що прийти під ручку з хвостатим демоном буде не так вже й дивно. Зрештою, вони все одно знають про те, хто такий Есмонд, то чого приховувати? Якщо він вже сам пропонує таку провокацію.