Розділ чотирнадцятий

Кабінет лорда Флейма зустрів мене звичною ширмою та виявився порожнім. Я видихнула з полегшенням і майже одразу ледь не впала, так сильно мріяла скоріше дістатись до стільця і дати ногам спокій. Холод хвилями розлітався довкола мене, і довелось докласти чималих зусиль, аби не випустити його назовні безконтрольною хвилею цієї ж миті. Та я стрималась і, тремтячи від перезбудження та втоми, повільно рушила вперед. Мені просто треба заспокоїтись… Що тут може витримати раптовий спалах магії?

Погляд зупинився на Есмондовому кріслі. Власне, я не знала, наскільки воно зручне, але підозрювала, що оті чарівні іскри, що пробігали зараз по оббивці та бильцях крісла, можуть стати мені у нагоді. Напевне, воно може витримати трохи більше, аніж простий табурет!

Отож, недовго думаючи, я впала у це крісло, втиснулась у нього, зашкребла нігтями по оббивці, ніби намагалась таким чином зробити для себе комфортнішу нірку, і замружилась. Сили забурлили довкола, оточуючи мене таким собі коконом, намагаючись затягнути у вир магії. По кріслу поповзла паморозь, виплеснулась на підлогу, загрожуючи розлізтись зовсім скоро по кімнаті…

– Я бачу, тобі так сподобалось викладання, що ти зібралась уже переміститись у крісло декана.

Я скрикнула від несподіванки і так підскочила в кріслі, що ледь не впала на підлогу. В метрі від мене стояв Есмонд.

Виглядав він втомленим, але спокійним. Напевне, зустріч з тим самим драконом виявилась не настільки простою, як розповідав мені Джейсон, та все ж успішною. Принаймні,  у Есмонда не горіла голова, сам він не бігав, мов навіжений, довкола мене, не кричав і нікого не палив, отже, знаходився у значно кращому стані, аніж я зараз.

– Так, – прошепотіла я ледь чутним голосом, – викладання просто приводить мене у захват. Дякую, що дав таку можливість, – очі закрились самі собою, і я ледь не провалилась в сон просто тут, на очах у Есмонда, але він вчасно підскочив до мене та обережно торкнувся моєї руки…

І одразу ж відсмикнув пальці, бо хвиля чарів, знайшовши підходящу жертву, поспішила пролитись на демона і спробувала закувати його у кригу.

– Пробач, – пробурмотіла я. – Але нічого не можу з цим зробити. Мені здається, що моя магія просто знавісніла. Вона некерована.

– Ти просто знаходишся в стані стресу, – промовив заспокійливим голосом Есмонд. – Глянь-но на мене.

Я слухняно підвела погляд та подивилась йому просто у вічі. Темна райдужка зараз здавалась майже чорною, а у Есмондових очах можна було просто втонути. Та… Це допомагало. Він заворожував мене, затягував у вир емоцій, і поступово страх та безконтрольність власної магії відступали, осідали, мов той пил, довкола. Демон стояв на колінах біля мого крісла, уважно вдивляючись в моє обличчя, і я сама подалась йому назустріч, ніби втрачаючи розум. Сама, перша притулилась до його губ, цілуючи невпевнено і невміло.

Есмонд міцно стиснув мою талію у своїх долонях. Відповів на поцілунок, спочатку спокійно, з ніжністю, а тоді впиваючись в губи зі справді демонічною пристрастю. Я тихенько охнула, але цей звук також втонув у шалі поцілунку.

…Коли ми відірвались один від одного, холод відступив остаточно, а довкола уже не було ані паморозі, ані снігу, що я начаклувала. Есмонд зручніше вмостився на підлозі власного кабінету, притулився головою до бильця крісла, зиркнув на мене та спитав:

– І що ж тебе настільки спровокувало? Що трапилось, Мелісо?

– Та… – відповідати було трохи незручно, у мене немов всі слова застрягли в горлі. – Власне… Я не…

Не могла ж я сказати йому, що так зірвалась через Джейсона! І його непристойні пропозиції. Тобто, нічого надзвичайного у його спробі покликати мене на побачення насправді не було, але я в цих питаннях недосвідчена, а два демони на одну сніжну відьму – це якось забагато!

– Студенти дістали? – спробував припустити Есмонд.

Це був гарний варіант. Принаймні, він не викликав жодних зайвих ревнощів! Тож я поспішила кивнути та промовила:

– Так, студенти! Це просто якийсь жах… Мені довелось застосувати магію, аби змусити їх слухати мене, а не розповсюджувати усілякі огидні плітки…

– Тобто, – всміхнувся демон, – ти хочеш сказати, що мене там жде цілий потік крижаних статуй?

– Ні, звісно, ні! – вигукнула я. – Там нічого такого нема, вони всі живі. Я лише трошечки охолодила аудиторію, а так – все в межах норми. Але втомилась.

– Не варто було тебе до них відправляти, – зітхнув Есмонд. – Ти й так сьогодні втомилась після практики, ще й там використовувала чари… Пробач.

Я здивовано глянула на нього. Зазвичай жодних пробачень від демона дочекатись було неможливо, бо він вважав, що краще знає, як і що має бути. Але зараз, здається, абсолютно серйозно звернувся до мене, дивився ласкаво і спокійно, і у мене аж серце застугоніло в грудях від якогось дивного, неясного відчуття. Я не могла пояснити собі, що саме відбувається зі мною в цю мить, але… То було надзвичайно.

– Здається, – прошепотів Флейм, – я тебе трошки шокував.

– Так, – всміхнулась я. – Бо ти ніколи не визнаєш себе неправим. Принаймні, так мені здавалось. Але я, виявляється, помилилась?

– Насправді я все ще надзвичайно впертий, – зітхнув Есмонд, – але це не заважає мені визнавати, що я помилився, коли це справді так. Ти позитивно на мене впливаєш, Мелісо… Ну як, заспокоїлась? Все добре?