Розділ сьомий

Ніч минула абсолютно спокійно. Спочатку я, звісно, збиралась забарикадувати двері між нашими з Есмондом кімнатами, але після цього згадала, що ми з ним уже опинились в одному ліжку, хоча відстань була значно більшою, і жодних спільних дверей ми тоді також не мали. Тож, якщо йому буде потрібно, він і так прийде… Крім того, мій дар виходить з-під контролю, а отже, страховка мені все-таки потрібна.

Останнє геть не радувало. Звісно ж, я не хотіла визнавати, що є небезпечною, причому в першу чергу для себе самої. Та при цьому я прекрасно усвідомлювала, що моя впертість може коштувати комусь життя, і таку ціну, звісно, не була готова платити. Тож довелось взяти себе в руки, ввімкнути мізки і піти нормально спати.

Зранку, відкривши очі, я не одразу зрозуміла, де знаходжусь. Знадобилось кілька секунд, аби остаточно переварити все, що сталось, і зрозуміти, що я не збожеволіла, просто в моєму житті настали раптові і дуже неочікувані зміни.

Що ж… Всяке буває!

За сніданком я поводилась дуже тихо. Есмонд, звісно ж, знову наполягав на тому, аби я нормально поїла, і я не відсовувала від себе те, що він пропонував. Коли ж з їжею було покінчено, він спокійно повідомив мені:

– Гардероб від Емради вже на місці. Можеш вибрати собі щось… Цікаве. Підемо знайомитись з викладацьким складом академії та формувати для тебе навчальний план.

– А в мене буде справжній навчальний план? – трошки схвильовано уточнила я.

Повертатись назад на пари не хотілось зовсім. Я добре пам’ятала роки свого навчання – і не відчувала жодного задоволення від нього. То було не пізнання чогось нового, а справжня мука. Багато хто з викладачів не стримував себе і глузував наді мною просто тому, що моя магія вперто гасла.

– Так, – кивнув Есмонд. – Зрештою, наше навчання теж має інтегруватись в загальну систему.

– Але нащо так ускладнювати? – важко зітхнула я. – В університеті мені за стільки років анітрохи не допомогли… Нащо мені ця загальна система, нащо статус аспірантки?

– Бо це дозволить зменшити кількість питань до наших з тобою занять. І до сили, що раптово з’явилась у тебе.

– Але навіщо знімати ці питання? – впиралась я.

– Щоб на тебе не надто звертали увагу.

– Хто?

– Перестань допитуватись, – роздратовано обірвав мене Есмонд. – Те, що ти сніжна відьма – інформація не такого типу, яку треба розголошувати на кожному куті. Будь ласка, пам’ятай про це і будь обережна.

Я згадала про давнє пророцтво, про яке згадувала Емрада.

Демон, що об’єднає в собі дві протилежні сили, власну і силу сніжної відьми, стане достатньо могутнім, аби його протиборства вистачило для руйнування цілого світу. Якщо чесно, то звучало це просто жахливо. То, може, й на краще, що Есмонд збирається навчати мене публічно? Принаймні буде дивно, якщо я раптом знов втрачу силу.

Хоча…

Він казав, що відмовитись від сніжної сили можна. Можливо, є навіть шанс передати її комусь іншому. Я тоді буду мов земля, з якої з корінням вирвали дерево, але все одно лишусь жива. Правда, від нищення світу це зовсім не страхує, тож…

Від таких думок аж мороз пішов по шкірі. Магія не змусила себе довго чекати, і підлога під моїми ногами покрилась тонким шаром криги. Есмонд опустив очі, уважно подивився на прояв непокірних чар, похитав головою та промовив:

– Невже ти настільки боїшся навчання? Це ж не так і страшно. Я не дозволю нікому над тобою знущатись!

– Я… – слова дерли горло, мов насправді були камінцями з гострими краєчками. – Та ні, просто у мене погані спогади про академію, от і накотило. Зараз я впораюсь з собою… Все добре.

От тільки моя сила, на противагу щойно вимовленим словам, геть не поспішала заспокоюватись. Відчуття були такі, мов у мене в грудях бушувало справжнє море.

Есмонд підійшов до мене впритул і обережно обійняв за плечі. Я здригнулась, маючи намір вирватись, але від нього віяло таким заспокійливим теплом, що я не змогла змусити себе це зробити. Зрештою, хотілось просто стояти на місці і насолоджуватись його присутністю.

Демон опустив одну руку мені на талію. Інша його долоня все ще ледь відчутно стискала моє плече. Пальці чоловіка стиснулись трошки міцніше, зминаючи тканину моєї сукні. Він нахилився до мене і зазирнув просто у вічі.

– Дивись на мене, – звелів Есмонд. – І не здумай відвертатись.

Бажання протесту хвилею піднялось в грудях і миттю згасло. Я відчувала, що тану в чужих руках, дарма, що мала б зараз триматись від нього подалі. Я мало чого знала про сніжних відьом, але цього було достатньо, аби не дозволяти собі ось так притискатись до демона!

Маючи намір відступити від нього подалі, я здійняла руки і вперлась ними в плечі Есмонда, та це анітрохи не допомогло збільшити дистанцію. Крім того, я відчула, як китичка його хвоста обережно погладжує мене по зап’ястях, немов заохочуючи до дії.

– Спробуй нормалізувати своє дихання, – голос Есмонда звучав гіпнотично, – і сконцентруватись на магії. Те, що ти розливаєш довкола себе – це частина тебе. Тобі треба лише перестати так сильно її заперечувати. Прийми свій дар. Він твій і лише твій. Ніхто не має права на нього посягати, ніхто не може його відібрати. Чуєш мене? А тепер спробуй прибрати кригу. Обережно поклич магію назад… Давай, – останнє він видихнув мені майже в губи, в сантиметрі від поцілунку, – клич свою силу додому.