Розділ п'ятий

– …А потім я відчула, як мене огортає заметіль. Коли відкрила очі – опинилась вже тут, – закінчила я свою розповідь про дуже неприємний ранок і зробила ще один ковток несолодкого гарячого чаю.

Не знаю, чи був Есмонд Флейм хоч на пів нігтя джентльменом, але принаймні зі мною він сьогодні поводився дуже гарно. Зрозумів, що я таки дуже сильно розпереживалась через батька та його вчинок, не став тиснути, спокійно вислухав все, що я була готова йому розповісти, ще й покликав до столу, аби пригостити чимось смачним та гарячим.

Зранку я майже нічого з’їсти не могла, тож була дуже вдячна за таку гостинність Есмондові і не стала відмовлятись від його пропозицій. Принаймні, тепер мене так не трусило.

 – Може, ще чогось хочеш? – уточнив чоловік. – У мене ще є солодкий пиріг. І якийсь червоний суп, з буряком і квасолею*, у мене були гості з-за кордону, привезли з собою слуг, і вона готувала їх національні страви… Для наших країв трохи дивна страва, я такого не пробував, але дуже смачно. Розігріти?

– Ой, ні, дякую, не треба! – похитала головою я. – Леді не мають їсти так багато…

– Леді не мають їсти, леді не мають пити, леді мають затягувати себе шнурівкою та позбуватись магічного дару, якщо їх татусь достатньо сцик… Кхм, боягуз, аби не знати, як виховувати доньку з таким типом сили, – озвався Есмонд, здається, не виражаючи жодного схвалення діям мого батька. – Як на мене, це все звучить просто жахливо. Сніжна відьма – та й будь-яка інша відьма, – не має бути голодна, а ти викинула чималий шмат резерву на стихійну магію. То що? Пиріг чи супчик? Його, здається, кличуть борщем.

– Ніколи не пробувала суп з буряком і квасолею, – зізналась я, а тоді, не в силах приховати свого інтересу, уточнила: – А він на м’ясі?

– Авжеж! На свинині.

– Але леді не…

– Ще одне слово про леді, і я буду кусатись. А я можу, – Есмонд демонстративно махнув хвостом. – Наші стосунки почались не дуже добре, але за контрактом я маю про тебе дбати, тож ти будеш сита, здорова і задоволена. І не леді.

Я ледь помітно зашарілась. Насправді в мене ніколи не було проблем з дотриманням правил етикету, я не сперечалась з суспільними нормами і, якщо чесно, не відчувала великого дискомфорту від їх існування, тож слова Есмонда звучали для мене як сигнал того, що, будучи його ученицею, я повинна позбутись своїх звичних обмежень.

– Не треба мене кусати, – нарешті зітхнула я. – Що мені робити далі? Я… Не знаю як вчинити. Я люблю свою сім’ю і не хочу розривати з ними стосунки, але те, про що просив батько…

– В тебе є диплом і закінчена вища магічна освіта, – похитав головою Есмонд. – За законом твої батьки не мають жодного права змушувати тебе відрікатись від дару чи йти на будь-які інші поступки в цьому плані. Але я переконаний, що тебе можуть намагатись вмовити.

Я теж в цьому не сумнівалась.

– Тож тимчасово тобі дійсно потрібно обмежити з ними спілкування, – продовжив демон. – Та, я думаю, це не надто тривалий період. Коли ти оволодієш магією і перестанеш заморожувати все довкола, просто трошки розізлившись, скоріше за все, вони перестануть просити тебе позбутись сили. Якщо вони справді на твоїй стороні і просто бояться безконтрольності твого дару.

– А хіба можуть бути інші причини?

Флейм уважно подивився на мене та невдоволено похитав головою.

– Наївність, свята наївність…

– Можна просто відповісти на питання.

– Так, інші причини можливі, – кивнув Флейм. – Наприклад, вони бояться того, що твій дар може привести до них когось. Бояться відповідальності, що лягає на плечі сніжної відьми. Не хочуть, аби про них хтось дізнався. Причин може бути дуже багато, результат один: спроби змусити тебе відректись від чар. Якщо це продовжиться, тобі доведеться перестати з ними спілкуватись.

– Але…

– Запам’ятай, дитинко, – Есмонд нахилився до мене, торкнувся мого підборіддя і змусив дивитись йому просто в очі. – Магія та маг – це нерозривна пара. Магія може модифікуватись, розвиватись чи гаснути, може ховатись, та позбутись її неможливо… Тільки якщо твій дар достатньо особливий та придатний для того, аби його відсікти. Сніжний дар – саме такий. Можна висмикнути його з відьми, хоч це не простіше, аніж одним ривком витягнути з землі дуб. Проте що стане з землею на тому місці? Вона лишиться, пошматована корінням, нещасна, осиротіла. Сніжна відьма, з якої вирвали магію – мов жива рана, сповнена болю істота, що навіть право бути людиною втрачає поступово. Такі страждання можна пережити, рану можна загоїти, але ти не будеш щасливою ніколи. Тож ти маєш знати: ти важливіша за будь-що інше! За будь-кого іншого. Саме твоя сила, твій дар і ти сама – те, що не можна зрадити, те, за що варто триматись. Ніхто не замінить тобі магію.

– Батьків і сестру мені теж ніхто не замінить, – прошепотіла я.

– Я тобі не дозволю між ними та магією обрати їх, – похитав головою Есмонд. – Навіть не сподівайся. А тепер, – він різко випростався і всміхнувся, – суп. Я обіцяв тебе вдосталь нагодувати, а далі подивимось, в якій кімнаті ти житимеш.

Обіцяний суп спочатку налякав мене своїм червоним кольором, та я все ж зважилась його скуштувати і виявила, що це набагато смачніше, аніж я могла припустити. Крім того, у мене справді побільшало сил, і я відчула несподіваний, як для себе, притік енергії. Покращився настрій, мене більше не трусило. В домі у демона виявилось справді тепло, тож я не відчувала себе надто погано у своїй домашній сукні.