Розділ 11

Денис

Все почалося того бісового дня, як я побачив новеньку на зупинці, та мав дурість поділитися своєю зацікавленістю з братом. Який у результаті забрав її прямо з-під мого носа.

Я виконував усі їхні дурні настанови, в той час як Макар з самого початку саботував будь-яку мою спробу. Але як привернути увагу дівчини, яка взагалі не звертала на мене уваги?

Звісно, я зробив найбільшу дурість у своєму житті — послухав Влада, друга мого старшого брата. Коли в суботу я прийшов скаржитися, що поради Макара не працюють, я навіть не помітив, що брат більше не був зацікавлений моїми проблемами. А от Влад одразу увімкнув гуру пікапу.

— Жінки клюють на конкуренцію, малий, — авторитетно заявляв Влад, малюючи якісь схеми на серветці. — Тобі треба створити штучний дефіцит. Пограй у затребуваного мачо. Нехай вона побачить, що за тобою бігає весь ліцей, і її его само змусить її звернути на тебе увагу.

І я, як останній ідіот, повівся.

Спочатку був етап із шоколадками. Я навмисно підкупив шестикласників, щоб вони розносили цукерки, але все зіпсувала якась Дарина, яка увесь час була поруч.

Тоді ми з Владом перейшли до важкої артилерії. Два квитки на “Океан Ельзи”, пафосна сторіс в Інстаграмі, штучний бунт на шкільному подвірʼї... Дівчата з паралелі обривали мені директ, десятикласниці кусали лікті, навколо мене утворився цілий натовп. План Влада працював ідеально на кому завгодно, крім тієї єдиної, заради якої все це робилося.

Вона ж просто пройшла повз цей цирк. Сухо мені посміхнулася і зайшла в школу, наче я був порожнім місцем.

Психологія Влада виявилася повним лайном. Я почувався виснаженим і брудним. Після уроків я сидів на підвіконні біля розкладу, самотньо гортаючи телефон, коли вона підійшла.

Все ще віривши в допомогу брата я замовив букет та вирішив подарувати їй, курʼєр мав доставити прямо перед першим уроком в десятий клас. Але знову щось наплутали та букет отримала та Дарина, яка тепер увесь час намагалася поговорити зі мною, на що я геть не мав наснаги.

Тому, щойно я побачив її в школі в пʼятницю, я знову попросив Макара привезти мені квитки й квіти.

Коли я вийшов на ґанок школи після того, як обшукав усю будівлю і так не знайшов її, вечірнє подвірʼя вже потопало в сутінках. Я затиснув у руці оберемок яскравих тюльпанів, які Макар щойно передав мені біля машини, і збирався вже повернутися всередину, як раптом мій погляд упав на дві фігури біля братового авто.

У світлі ліхтаря стояв Макар. А навпроти нього... навпроти нього стояла вона...

В її руках був точно такий самий великий букет квітів, тільки білих. Але добило мене не це. Я застиг на місці, відчуваючи, як у грудях розростається якась крижана порожнеча. Мій старший брат — людина, якій я довіряв, яка знала про мої страждання — повільно підняв руку й ніжно, занадто ніжно заправив пасмо волосся їй за вухо. А вона... вона не відштовхнула його. Вона дивилася на нього так, як ніколи не дивилася на мене. З ніжністю, яка призначалася тільки йому.

У цю секунду в моїй голові з тріском і болем склався пазл сьогоднішнього дня. Обід. Повідомлення Макара, де він випитував, як справи у “затребуваного мачо”. Він не за мене переживав.

Мій власний брат крав у мене дівчину, використовуючи мої ж підліткові помилки.

Пальці судорожно стиснули стебла тюльпанів так, що кілька квіток просто переломилися навпіл і впали на асфальт. Образа, шок і дика лють гарячою хвилею вдарили в голову, засліплюючи очі.

— Макаре?.. — хрипко, ледь упізнаючи власний голос, вимовив я на все подвірʼя.

Вони миттєво відсахнулися одне від одного, наче їх заскочили на місці злочину. Вона перелякано округлила свої світлі очі, миттєво збліднувши, а Макар насупився, розвертаючись до мене.

— Денисе? — здивовано підняв брови брат. — Ти що тут робиш? Ти ж мав…

— Що я мав?! — я зробив кілька швидких кроків уперед, майже підлітаючи до них, і з силою кинув понівечений букет тюльпанів прямо під колеса його дорогої машини. — Продовжувати бути клоуном, поки ти за моєю спиною крутиш роман з дівчиною, яка мені подобається?! Ти ж усе знав, Макаре! Ти знав, хто мені подобається!

Вона здригнулася, перевівши приголомшений погляд з мене на мого брата:

— Денисе... Почекай, до чого тут…

— До того! — крикнув я, відчуваючи, як на очі навертаються гарячі сльози безпорадності та зради. — Це все було для тебе! Весь цей бісів Інстаграм, квитки, шоколадки — це все було для тебе! А він... — я з люттю ткнув пальцем у груди брата, — він просто знав це і скористався моїми словами! Ненавиджу вас обох!

Я розвернулася і наосліп побіг геть зі шкільного подвірʼя в темряву вулиці, не бажаючи чути їхні виправдання. Мені здавалося, що весь мій світ щойно з тріском зруйнувався.

А брат же обіцяв, що не зустрічатиметься з дівчиною зі школи…

От і доходимо до розкриття найголовнішого непорозуміння.