Розділ 7

Макар

Я стояв біля столу на кухні та дивився в телефон як закоханий підліток. Вона підписалася на мене у відповідь.

У цей момент до квартири буквально залетів Денис, ледь не знісши вхідні двері на ходу. Влад — мій шкільний друг, який просто заїхав на ранкову каву та відчинив йому двері тепер з цікавістю спостерігав за цим ураганом.

— Гей, малий. Ти що такий? — запитав Влад у мого брата, який виглядав так, наче готовий був підірвати весь світ. Його кучері стирчали в різні боки, а обличчя було похмурішим за грозову хмару.

 — Твої поради не працюють, Макаре! — з порога вигукнув Денис, звинувачувально тицяючи в мене пальцем. — Вона увесь тиждень взагалі не звертає на мене уваги! Повний ігнор!

Зітхнувши, я поклав телефон на стіл екран донизу й підійшов до брата.

— Ти робив все, як я казав?

— Ну... майже, — Денис замʼявся, збавивши тон. — Я вирішив, що твоя порада просто підійти й поговорити після того, як вона мене вперше відшила на зупинці, не спрацює. Це занадто банально.

— Дуже оптимістичний початок, — пробурмотів Влад, який вже сидів на барному стільці поглядаючи в свій ноутбук, але вже відверто вслухався в розмову.

— Тому я пішов іншим, більш стратегічним шляхом! — гордо підняв підборіддя малий.

— Боюся навіть запитати, — я склав руки на грудях.

— Коротше, я побачив, як вона заходить до класу, і підкупив малого Мишка з шостого класу, щоб він передав їй шоколадку. 

Я повільно підняв брови. Перед очима миттєво постала вчорашня картина в школі після уроків: Юля, яка сміється і розповідає мені про “старшокласника-Ромео”, який підсилає малих із шоколадками до якоїсь новенької дівчинки Дарини. 

Значить, романтичний терорист — це Денис.

Чудово. Треба ж було так вляпатися. Вся школа вже гуде.

Насилу втримавши камʼяне обличчя, щоб не видати себе, я сухо запитав:

— Ти дав хабар дитині?

— Пʼятдесят гривень!

— Це все ще хабар, Денисе.

— Не відволікайся! Головне, що шоколадку вона взяла. Мишко особисто в руки віддав.

— А далі?

— А далі нічого! — вибухнув брат, сплеснувши руками. — В сенсі — взагалі нічого! Взяла і все. Після уроків пройшла повз мене в коридорі й навіть не подивилася в мій бік! Наче я невидимка.

Я подумки посміхнувся, знову згадуючи, Юліну розповідь про шкільні пристрасті.

Денис — брат року, не інакше.

— А вона взагалі знала, що це від тебе? — поцікавився я.

— Мишко мав сказати!

— Мав?

— Ну…

— Денисе, — мій голос став суворішим.

— Я не перевіряв, ясно?! Я що, мав за ним шпигувати?

Я закрив очі рукою, стримуючи сміх.

Господи, ну що за дурний вчинок.

— От і я про що! — розпачав Денис, сприйнявши мій жест за співчуття. — Може, ти й мав рацію з цими розмовами. Але якщо я знову підійду, а вона мене вдруге прилюдно відшиє? Це ж удар по репутації!

— Тоді ти принаймні будеш знати, що вона відшила саме тебе, а не випадкового шестикласника з шоколадкою, — відрізав я.

— Ти дійсно запитав поради в нього? — нарешті відірвавшись від своїх важливих справ голосно засміявся Влад, тицяючи в мене пальцем. Потім він повернувся до Дениса, закинувши йому руку на плече. — Друже, якщо тобі потрібні поради, як завоювати дівчину, звертайся до професіонала. Тобто до мене. Я тут головний романтик на районі.

— Те, що кожна друга дівчина підписала тебе в телефоні як “Брехло. Ніколи не брати слухавку”, не робить з тебе романтика, Владе, — кинув я, повертаючись до столу.

— Принаймні в них є мій номер! — гордо відказав той.

Я знову взяв у руки телефон. Поки ці двоє намагалися розробити стратегію, я відкрив вчорашній чат із Юлею. Ми почали переписуватися одразу після того, як я підписався на неї, і ці повідомлення досі змушували тепло розливатися моїм тілом, неначе мені знову шістнадцять і найпопулярніша дівчина в школі звернула на мене увагу.

Я згадав, як учора ввечері вона написала мені першою: 

“Тепер попросите підтягнути Вашу англійську?”

Я відповів моментально:

“Ви ще й думки вмієте читати?”

“Професійна деформація, — відписала вона. — Вчителі бачать наскрізь усіх, хто погано поводився в школі. А Ви, Макаре, схожі на того, хто сидів на задній парті й зривав уроки”.

“Я сидів на першій парті прямо перед викладачем, — відправив я у відповідь, посміхаючись екрану. — Але Ви маєте рацію, уроки я таки зривав. То як щодо моєї англійської? Мені терміново потрібен репетитор. Бажано з суворим підходом”.

“Мій графік дуже щільний, — відповіла вона. — Олімпіади, розклади, неслухняні старшокласники... До речі, як там Ваш брат? Директор змилувався?”