Розділ 6

Юля

Чотири уроки позаду. Попереду залишається лише заповнення журналу та допомога з проведенням регіонального змагання з англійської мови. Хто взагалі проводить такі змагання наприкінці року, коли всі думки дітей і вчителів уже про літо й відпочинок? Питання риторичне.

Поки я переносила важкі плакати з граматикою з одного кабінету в інший та готувала клас для завтрашніх учасників, минула майже година. Я вже могла б сидіти вдома й пити чай, закінчивши з клятими журналами ще вдень. Але я тут.

Коридори школи о шостій вечора занурилися в незвичну, навіть трохи моторошну тишу. Сонце сідало, заливаючи довгі підвіконня теплим помаранчевим світлом. Я підійшла до високої шафи в кабінеті, намагаючись закинути на саму верхню полицю товстелезну стопку додаткових підручників, які треба було надати для змагання. Я тягнулася навшпиньках, проклинаючи свій середній зріст, як раптом підбори безжально підвернулися. Стіс підручників вислизнув з рук, а я, втративши рівновагу, з тихим зойком полетіла спиною назад.

Я вже зажмурилася, готуючись до жорсткого приземлення на лінолеум, але падіння перервалося.

Хтось перехопив мене прямо на льоту. Сильна чоловіча рука надійно обхопила мою талію, притискаючи до міцних грудей, а інша притримала за плече, повертаючи мені точку опори. У ту ж секунду стіс підручників з гучним, оглушливим гуркотом розлетівся навколо нас, але я цього майже не почула.

Запах дорогого парфуму, шкіряної куртки та вечірньої прохолоди миттєво витіснив усе повітря з моїх легень.

Я розплющила очі й затамувала подих. Наді мною схилився той самий чоловік, якого я зустріла в перший день. Макар. Його обличчя було всього в кількох сантиметрах від мого, а в темних очах промайнуло щось схоже на вогник.

— Обережніше, — тихо, з легкою хрипотою в голосі промовив він, повільно й акуратно повертаючи мене у вертикальне положення, але не поспішаючи прибирати руку з моєї талії. На його губах зʼявилася ледь помітна посмішка. — Ви так запекло воювали з цією шафою, що я просто не міг не втрутитися і не врятувати прекрасну даму від паперового лавинонебезпечного стану.

“Ну от тепер ми точно в романтичному фільмі!” — мимоволі подумала я.

Я видихнула, притискаючи руку до грудей, де шалено калатало серце — чи то від переляку, чи то від його раптової близькості.

— Дякую.

— Завжди будь ласка.

— Якщо що, я не завжди випадаю із шаф.

— А я вже почав думати, що це Ваш спосіб вітатися.

— Знаєте, за весь цей тиждень моєї роботи тут, мені ще ніхто так не допомагав, — з легким сміхом від нашої близькості почала я. — Зазвичай від мене всі лише вимагають звітів або заповнених журналів.

Макар опустив руки в кишені штанів, зацікавлено примружився і спокійно окинув поглядом розкидані навколо книги, а потім знову подивився мені в очі. На його губах зʼявилася легка, ледь помітна посмішка.

— Що ж, тоді вважайте, що Вам пощастило, — промовив він своїм низьким, оксамитовим голосом. — Бо за всі мої одинадцять років у цих стінах, я вперше бачу викладача, який готовий буквально ризикувати життям заради англійської граматики. Ваша самовідданість вражає, Юлю. Якщо чесно, я б теж не ризикнув прогулювати Ваші уроки.

— Це ще чому?

— Бо Ви виглядаєте як людина, яка знайде мене навіть через десять років і змусить здати домашнє завдання.

Його відповідь розсмішила мене, та я впевнено намагалася віджартуватися, підходячи до столу.

— Прийму це за професійний комплімент моєму суворому дрес-коду. А Ви якими долями тут так пізно?

— Заїжджав закрити одне питання з тренером з приводу поведінки мого молодшого брата, поки директорка не дізналася. Заодно вирішив перевірити, чи не залишився він на додаткові заняття. Але зустрів Вас. А у Вас як справи? Школярі не докучають?

— Ой, вони думають лише про канікули та драму, в школі вирує велика романтика, — хитро посміхнулася я, згадавши щотижневі звіти Тоні. — Тут один старшокласник розгорнув справжні шпигунські ігри. Весь тиждень підсилає малих з шостих-восьмих класів, щоб ті носили шоколадки новенькій дівчині Дарині. 

Макар ледь помітно смикнув плечем, у його очах промайнув хитрий вогник, але він вчасно здався байдужим.

— Справді? І як успіхи у цього... стратега?

— Ну, Дарина червоніє, клас гуде, а мені доводиться заспокоювати цей вулик, — я театрально зітхнула, підхоплюючи зі столу свій телефон. — Я сьогодні навіть не стрималася й надіслала подрузі відео, яке точно описує мій стан після такого тижня. Це зараз новий тренд в соцмережах, Ви точно бачили. Почекайте, покажу.

Я швидко зайшла в додаток і відкрила вкладку зі своїми збереженими Reels.

— Ось, дивіться, це буквально я о восьмій ранку і я зараз, — я посміхнулася і зробила крок ближче до Макара, розвертаючи екран так, щоб йому було видно кумедне відео про вчительку-початківця, яка намагається тримати авторитет під бадьору, але іронічну музику.

Макар схилився до екрана. Він опинився так близько, що я знову відчула шлейф його парфуму — суміш дорогої шкіри та терпкого дерева.