Після тієї вечірки я вирішила, що настав час узятися за голову.
Не те щоб раніше я зовсім нею не користувалася. Просто останнім часом моє студентське життя складалося переважно з лекцій, розмов із дівчатами, походів у їдальню та періодичних спроб зрозуміти, куди зникають гроші. А ще були вечірки, на яких я могла безкоштовно випити коктейль і потім згадувати про це з гордістю людини, яка щойно уклала вигідну фінансову угоду.
Але тато мав рацію: якщо я хочу мати хорошу роботу після університету, однієї красивої мрії про успішне майбутнє замало.
Тому в понеділок я прокинулася з рішучістю, якій позаздрив би навіть наш декан.
— Дівчата, від сьогодні я інша людина, — оголосила я, сидячи на ліжку й натягуючи шкарпетки.
Маша, яка саме намагалася розчесати волосся, повільно повернула до мене голову.
— Ти захворіла?
— Ні.
— Температуру міряла?
— Машо!
— Просто уточнюю. Бо фраза «від сьогодні я інша людина» зазвичай закінчується або дієтою, або спортзалом, або тим, що хтось видаляє колишнього з усіх соціальних мереж.
Софія визирнула з-під ковдри.
— Або обіцяє більше ніколи не закохуватися.
— Я не збираюся закохуватися! — обурилася я. — Я збираюся вчитися.
Дівчата замовкли.
На кілька секунд у кімнаті запанувала така тиша, ніби я щойно повідомила, що вступаю до монастиря.
— Ого, — нарешті промовила Софія. — А це надовго?
— До кінця університету.— Тоді я ставлю на три дні, — сказала Маша.
— На два, — додала Софія.
— Ви жахливі подруги.
— Зате чесні, — усміхнулася Маша.
Я демонстративно відвернулася й почала збирати речі.
Сьогодні я мала намір довести всім, а насамперед самій собі, що здатна бути серйозною студенткою.
Для початку я купила три нові зошити, кольорові ручки й стікери. На касі сума виявилася значно більшою, ніж я очікувала, але я вирішила не засмучуватися.
Це була інвестиція в освіту.
Принаймні так я пояснила собі витрати, коли побачила чек.
На першій парі я сіла на другий ряд, дістала новий зошит і акуратно написала дату.
Потім підкреслила її синьою ручкою.
Потім намалювала маленьку зірочку.
Потім перевірила, чи рівно лежить ручка.
Коли я нарешті була задоволена організацією робочого місця, до аудиторії зайшла Вікторія Сергіївна — наша викладачка мікроекономіки.
Вона поставила папку на стіл, оглянула аудиторію й одразу взялася до справи.
— Доброго ранку. Сподіваюся, ви повторили матеріал минулої лекції.
Я випросталася.
Звісно, повторила.
Точніше, прочитала конспект учора ввечері. Двічі. Ну, майже двічі, бо на другому читанні мені зателефонувала мама, а потім я шукала зарядний пристрій.
Але це не мало значення.
Я була готова.
— Почнімо з простого, — сказала викладачка. — Хто пояснить, що таке альтернативна вартість?
Я підняла очі від зошита.Альтернативна вартість.
Я знала ці слова. Більше того, вони навіть викликали в мене певну симпатію.
Принаймні звучали значно приємніше, ніж похідні чи інтеграли.
Вікторія Сергіївна провела поглядом по аудиторії.
— Катерино, можливо, ви?
Я завмерла.
Усі повернулися до мене.
Денис, який сидів позаду, ледь помітно підсунувся вперед, очевидно, передчуваючи розвагу.
Я повільно підвелася.
— Альтернативна вартість — це… — почала я й відчула, як у голові раптом стало порожньо.
Ще секунду тому відповідь десь була.
Напевно, заховалася між кольоровими стікерами.
— Це вартість… альтернативи, — нарешті сказала я.
Задні ряди тихо захихотіли.
Я заплющила очі.
Чудово, Катю. Просто блискуче.
— Продовжуйте, — спокійно попросила Вікторія Сергіївна.
Я гарячково шукала в пам’яті бодай щось розумне.
— Тобто… коли ми обираємо щось одне, то відмовляємося від чогось іншого. І от це інше теж має свою вартість.
Викладачка трохи пом’якшала.
— Уже краще. А можете навести приклад?
Я кивнула. Приклад. Приклад я точно могла придумати.
— Наприклад, у мене є дві тисячі гривень. Я можу купити продукти на кілька днів або піти з подругами в кафе. Якщо я обираю кафе, то альтернативною вартістю буде те, що я могла б купити за ці гроші в магазині.
— Правильно, — сказала Вікторія Сергіївна.
Я вже подумки святкувала перемогу.
— А якщо ви купите продукти, а потім виявиться, що подруги пішли в кафе без вас?— Тоді альтернативною вартістю будуть зіпсовані стосунки з подругами, — випалила я.
Аудиторія вибухнула сміхом.
Навіть Вікторія Сергіївна прикрила усмішку долонею.
Я стояла біля парти й не знала, чи мені сміятися разом з усіма, чи попросити університет видати мені диплом просто зараз, щоб я могла негайно забрати документи.
Денис нахилився до сусіда й голосно прошепотів:
— Оце я розумію. Економіка людських стосунків.
— Денисе, якщо вам так цікава тема, наступним відповідатимете ви, — сказала викладачка.
Він миттєво випростався.
— Ні, дякую. Я поважаю особистий простір альтернативної вартості.
Цього разу засміялася навіть Аліна, яка зазвичай записувала кожне слово викладачки так, ніби від цього залежала доля світової економіки.
— Сідайте, Катерино, — сказала Вікторія Сергіївна. — І запам’ятайте: головне не лише завчити визначення, а й зрозуміти, як воно працює в житті.
Я сіла.
Щоки горіли.
Зате визначення альтернативної вартості я тепер точно не забуду.
Особливо якщо воно стосується двох тисяч гривень.
Після пари Денис наздогнав мене в коридорі.
— Катю, можна запитання?
— Якщо про альтернативну вартість, то я більше не консультую.
— Шкода. Я хотів запитати, чи можна отримати знижку на консультацію.
— Можна. Перша консультація безкоштовна, друга — за ціною двох.
— Ти небезпечна жінка.
— Я майбутній економіст. Ми всі такі.
— Тоді поясни мені, чому я витрачаю стільки часу на навчання, а розумнішим не стаю.