РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Компот, який усе ускладнив

В університетській їдальні завжди було надто шумно.

Особливо опівдні, коли студенти після лекцій одночасно згадували, що

цілий ранок нічого не їли. У повітрі змішувалися запахи свіжої випічки,

картопляного пюре, котлет і солодкого компоту. Хтось голосно сміявся

біля вікна, хтось сперечався через результати контрольної, а біля каси

вже зібралася черга з тих, хто запізнився на обід і тепер намагався

встигнути поїсти за десять хвилин.

Олексій зайшов до їдальні разом із Романом і відразу вибрав столик біля

стіни. Вони залишили речі на стільцях, зайняли місця й узяли меню, яке,

втім, Олексій майже відразу відклав убік.

— Ти взагалі збирався сьогодні готуватися до контрольної? — запитав

він, дивлячись на друга. — Бо якщо ти думаєш, що за один вечір вивчиш

усе, що ми проходили останні два тижні, то я маю для тебе погані

новини.

Роман заплющив очі й відкинувся на спинку стільця.

— Олексію, благаю тебе, тільки не починай.

— Я ще навіть не почав. Я просто хочу зрозуміти, чому ти досі нічого не

зробив. Ми ж домовлялися, що ти переглянеш конспекти ще вчора.

— Я переглянув.

— Три сторінки?

— Чотири. Не применшуй моїх досягнень.

Олексій подивився на нього так, ніби намагався вирішити, чи варто

взагалі продовжувати цю розмову.

— Романе, ти серйозно? Ти ж розумієш, що викладач не поставить тобі

автомат тільки за те, що ти гарно посміхаєшся на парах?

— А шкода. Я вважав, що це моя головна перевага.

— Ти міг би хоча б спробувати нормально вчитися. Я тобі вже скільки

разів пропонував сісти разом, розібрати завдання, пояснити те, чого ти

не розумієш. Але ти щоразу знаходиш якусь причину.

— Тому що в мене є життя поза університетом!

— І що ти робив учора ввечері?

Роман помовчав секунду.

— Жив.

— Це я вже зрозумів. А конкретніше?

— Олексію, ти мені вже надоїв зі своїм навчанням! — Роман нарешті

випростався й подивився на друга. — Ми прийшли поїсти, а не на

додаткову лекцію. Давай спочатку нормально пообідаємо, а потім ти

зможеш розповідати мені, як я зруйную своє майбутнє через чотири

непрочитані сторінки.

— Їх значно більше ніж чотири.

— От бачиш? Ти навіть рахувати їх за мене встиг. Може, ти ще й

контрольну замість мене напишеш?

— Якби це було можливо, я б уже давно зробив це й нарешті отримав

спокій.

Роман розсміявся й похитав головою.

— Ти нестерпний. Чесне слово. Інколи мені здається, що ти народився з

конспектом у руках.

— А мені інколи здається, що тебе в університет випадково занесли

разом із меблями.

— Чудово. Тепер, коли ми обмінялися люб’язностями, можна замовляти

їжу?

Олексій глянув у бік прилавка.

— Мені ще треба дещо купити. Я думав узяти пюре з котлетою, а потім,

можливо, щось до кави.

Роман жестом показав йому на прилавок.

— Так іди купляй! Чого ти сидиш зі своїми конспектами? Ти й так усе

знаєш. Тобі вже скоро можна не в університет ходити, а викладати нам

усім. А я поки що займуся чимось справді важливим — виберу собі обід.

— От і вибирай. Може, хоч котлету ти здатен обрати без моєї допомоги.

— Не хвилюйся. Якщо виникнуть труднощі, я покличу тебе.

Олексій усміхнувся, зібрав свої речі й залишив конспект на столі.

— Тільки нічого не замовляй за мене. Я сам прийду.

— Іди вже, професоре. А то твоя картопля без тебе охолоне.

Біля прилавка було людно. Олексій став у чергу, час від часу поглядаючи

на годинник. До наступної пари залишалося достатньо часу, тож він не

поспішав, хоча черга рухалася повільніше, ніж йому хотілося.

Коли нарешті дійшла його черга, він замовив картопляне пюре з

котлетою, салат і склянку компоту. Потім, подумавши, додав до

замовлення ще булочку.

З тацею в руках Олексій відійшов убік, щоб пропустити інших студентів.

Він саме збирався повертатися до столика, коли помітив, що забув узяти

виделку.

— Чудово, — пробурмотів він. — Просто чудово.

Він поставив тацю на край вільного столика, взяв прибори й уже збирався

повернутися, коли почув, як хтось покликав його з іншого кінця їдальні.

— Катю! Ти йдеш чи ні? Ми тобі місце зайняли!

Катя саме підійшла до каси, тримаючи в руках гаманець. Вона вже

пообідала з подругами, але раптом вирішила, що зовсім не відмовилася б

від кави. До наступної пари ще залишалося трохи часу, тож чому б і ні?

— Зараз! — відгукнулася вона й повернула голову в бік подруг.

— Тільки бери мені теж! — гукнула Іра. — І не забудь, що я без цукру!

— Ти це кажеш так, наче я вперше в житті купую тобі каву! —

засміялася Катя.

Вона знову повернулася вперед і зробила крок, намагаючись оминути

студентів біля прилавка.

Саме в цю мить Олексій розвернувся з тацею в руках.

Катя не встигла його помітити.

3Її плече зачепило край таці, Олексій інстинктивно спробував утримати її

рівновагу, але було вже пізно.

Склянка з компотом перекинулася першою.

За нею поїхала тарілка.

А наступної миті вся вечеря, яку Олексій щойно придбав, опинилася в

повному безладі: компот розлився по пюре, котлета зсунулася на край

тарілки, а червонувата рідина хлюпнула просто на його футболку й

джинси.

Кілька секунд вони обоє стояли нерухомо.

Олексій дивився на свою тацю так, наче намагався усвідомити, як за одну

секунду можна втратити обід, чистий одяг і залишки гарного настрою.

Катя прикрила рот долонею.

— Боже мій! — вирвалося в неї. — Вибачте! Я вас не побачила!

Олексій повільно підняв на неї очі.

— Ви серйозно?

— Я не навмисно! Мене подруги покликали, я на секунду повернула

голову, а потім…

Вона замовкла, глянувши на його футболку.

— Ой, ні. У вас же все…

— Так, — сухо відповів Олексій. — У мене все. Абсолютно все.