Розділ 3 Дещо цікаве

— До речі, — Роман раптом ожив і дістав телефон, — я ще не розповів

тобі найцікавіше про вчорашню дискотеку…

Я зітхнув.

Здається, я зарано повірив, що цей день нарешті добігає кінця.

— Ну давай. Що там іще сталося? Ти встиг познайомитися з усіма

дівчатами в клубі?

— Не з усіма. Я ж не міг обділити увагою інших відвідувачок.

— Який самовідданий!

— Саме так. До речі, після дискотеки я додому не пішов.

Я подивився на нього.

— І куди ж ти подався?

Роман усміхнувся тією самовпевненою усмішкою, яка зазвичай

означала, що зараз я почую щось, про що не просив.

— До однієї дівчини. Зоряни.

— Оце несподіванка! Хто б міг подумати?

— Не будь занудою. Вона сама запропонувала продовжити вечір у неї.

— А ти, звісно, не зміг відмовити?

— Олексію, я вихований чоловік. Не можна ж відмовляти дівчині, коли

вона так наполегливо запрошує.

— Звісно. Твоя ввічливість колись тебе погубить.

— Зате до того часу я встигну побачити світ.

Я похитав головою. Роман умів знаходити пригоди навіть там, де

нормальна людина просто викликала б таксі й поїхала додому спати.

— Слухай, а ти коли востаннє взагалі кудись вибирався? — раптом

запитав він.

— Я щодня вибираюся з дому. Спочатку до університету, а потім на

роботу.

— Це не рахується.

— А що рахується?

1— Дискотека. Музика. Дівчата. Нормальне життя, друже!

— У мене нормальне життя.

— Ти серйозно? Твої найкращі друзі — конспекти й робота, а найбільша

пригода тижня — контрольна, до якої ти готуєшся заздалегідь.

— Принаймні мої конспекти не змушують мене червоніти перед

викладачами.

Роман розсміявся.

— От саме тому тобі й треба зі мною піти. Наступного разу підемо

разом. Я познайомлю тебе з кимось, ти собі теж знайдеш дівчину.

Будемо відпочивати, як нормальні студенти.

— Ти так говориш, ніби збираєшся організувати мені особисте життя за

один вечір.

— А чому ні? У мене чудові рекомендації.

— Від першокурсниць, імена яких ти навіть не пам’ятаєш? Хоча ні, ім’я

Зоряни ти все-таки запам’ятав. Не всі імена забув!

— Деталі, Олексію. Суцільні деталі.

Я засміявся, хоча сама думка про дискотеку мене зовсім не

приваблювала.

— Побачимо, — відповів я.

— О! Це вже щось. Я сприйматиму це як попередню згоду.

— А я — як попередження про те, що мені потрібно терміново тікати.

Роман знову засміявся й поплескав мене по плечу.

— Ти ще подякуєш мені. От побачиш.

Я глянув на годинник і згадав, що в мене, на відміну від деяких

щасливчиків, день не закінчувався після контрольної.

— Усе, красунчику. Мені треба на роботу.

— Знову? — Роман скривився. — Ти взагалі вмієш відпочивати?

— Так. Коли заробляю достатньо грошей, щоб дозволити собі не

працювати.

— Тоді тобі точно потрібна дівчина. Може, хоч вона навчить тебе

розважатися.

— Або навчить тебе готуватися до контрольних.

2— Не переходь на особисте.

Я засміявся, попрощався з ним і попрямував до зупинки.

Роман залишився біля університету, напевно, уже плануючи

наступний вечір. А я поспішав на роботу, думаючи про те, скільки ще

справ потрібно встигнути до кінця дня.

Ми з ним були друзями, але іноді мені здавалося, що живемо в

абсолютно різних світах.

Для Романа вечірка була просто вечіркою. Він міг спонтанно піти в

клуб, познайомитися з дівчиною, провести з нею ніч, а наступного

ранку думати лише про те, куди піти далі.

Я так не міг. Не тому, що не хотів веселитися, а тому, що мав інші

турботи. Мені потрібно було вчитися, працювати й думати про

майбутнє. Я не міг дозволити собі безтурботно витрачати час і гроші,

сподіваючись, що все якось владнається.

І все ж дорогою до зупинки я замислився.

Можливо, Роман мав рацію хоча б у тому, що мені потрібно трохи

змінити своє життя.

Я не збирався раптом ставати душею компанії чи проводити кожні

вихідні в клубах. Це було зовсім не моє. Але, можливо, хоча б одна

вечірка не зашкодить? Зміна обстановки іноді й справді допомагає

відволіктися від повсякденних турбот.

Зрештою, що найгірше могло статися?

Я ще не знав, що згодом пошкодую про цю думку. Або, навпаки, буду

вдячний собі за неї.