РОЗДІЛ 1 Компот, який усе ускладнив

університетській їдальні завжди було надто шумно.

Особливо опівдні, коли студенти після лекцій одночасно згадували, що

цілий ранок нічого не їли. У повітрі змішувалися запахи свіжої випічки,

картопляного пюре, котлет і солодкого компоту. Хтось голосно сміявся біля

вікна, хтось сперечався через результати контрольної, а біля роздачі вже

зібралася черга з тих, хто запізнився на обід і тепер намагався встигнути

поїсти за десять хвилин.

Олексій зайшов до їдальні разом із Романом. Вони знайшли вільний

столик, залишили на ньому свої конспекти й пішли брати таці.

— Ти взагалі збирався сьогодні готуватися до контрольної? — запитав

Олексій, коли вони зупинилися біля роздачі. — Бо якщо ти думаєш, що за

один вечір вивчиш усе, що ми проходили останні два тижні, то я маю для

тебе погані новини.

Роман подивився на нього з таким виглядом, наче вже пошкодував, що

погодився обідати разом.

— Олексію, благаю тебе, тільки не починай. Ми навіть їсти ще не сіли, а ти

вже зі своїми контрольними.

— А коли мені з тобою про них говорити? Ти постійно знаходиш якісь

відмовки. Я тобі ще вчора казав, щоб ти переглянув конспекти.

— Я переглянув.

— Чотири сторінки не рахуються.

— А ти не думав, що я просто вирішив засвоювати матеріал маленькими

порціями?

Олексій похитав головою.

— Романе, ти серйозно? Ти ж розумієш, що викладач не поставить тобі

автомат тільки за те, що ти гарно посміхаєшся на парах?

— А шкода. Я вважав, що це моя головна перевага.

— Ти міг би хоча б спробувати нормально вчитися. Я тобі вже скільки разів

пропонував розібрати завдання разом? Але ти щоразу знаходиш якусь

причину.

— Тому що в мене є життя поза університетом!

— І що ти робив учора ввечері?

2— Жив, Олексію. Просто жив.

Роман узяв собі порцію картопляного пюре й потягнувся до котлет.

— Ти мені вже надоїв зі своїм навчанням, чесне слово. Давай уже їсти, а не

обговорювати моє майбутнє. Я якось сам розберуся.

— От коли ти почнеш розбиратися, тоді й поговоримо.

— Чудово. А тепер, може, ти нарешті вибереш собі щось поїсти? Бо я вже

починаю думати, що ти прийшов сюди не за обідом, а читати мені лекції.

Олексій глянув у бік роздачі.

— Мені ще треба взяти собі обід. Думаю, візьму пюре з котлетою, салат і

компот.

Роман показав рукою на чергу.

— То йди вибирай. Ти й так усе знаєш, професоре. Може, ще й нам усім

контрольні перевірятимеш.

— Якщо ти й далі так навчатимешся, комусь доведеться.

— Господи, дай мені терпіння, — пробурмотів Роман, рушаючи далі

вздовж роздачі.

Олексій засміявся й узяв тацю. На неї він поставив тарілку з

картопляним пюре та котлетою, додав салат і склянку компоту. Потім

обережно розвернувся й пішов у бік столиків.

У цей самий час до роздачі підійшла Катя. Вона вже пообідала з

подругами, але вирішила взяти каву.

— Катю! — почула вона голос Іри. — Ми тут! Ти довго ще? І не забудь про

мою каву!

Катя озирнулася до подруг, усміхнулася й хотіла щось відповісти. Вона

саме зробила крок назад, коли поруч проходив Олексій із тацею в руках.

Вони зіткнулися.

Олексій не встиг утримати тацю. Склянка з компотом перекинулася, і

червона рідина розлилася по тарілці, заливши картоплю, котлету й салат.

Частина компоту потрапила просто на його світлу футболку та джинси.

Він завмер, дивлячись на зіпсований обід.

Катя миттю повернулася до нього.

— Ой! Господи, вибачте! Я вас не побачила!

Олексій підняв на неї очі. Його обличчя виразно показувало, що нічого

хорошого він зараз сказати не готовий.

3— Ви серйозно? Я щойно взяв собі їсти!

— Я знаю, мені дуже шкода! Мене покликали, я повернулася й не

помітила, що ви йдете. Я справді не хотіла!

Він подивився на футболку, потім знову на неї.

— Чудово. Тепер у мене немає ні обіду, ні чистого одягу.

Катя винувато опустила очі.

— Послухайте, я все вам куплю заново. І обід, і компот. Усе, що ви брали.

Це моя провина.

Олексій зітхнув, намагаючись витерти футболку серветкою.

— А що мені тепер робити? Знову стояти в черзі?

— Так, але я піду з вами. І цього разу дивитимуся, куди йду, обіцяю.

Він подивився на неї. Катя справді мала такий вигляд, наче готова була

провалитися крізь землю від сорому.

— Гаразд, — нарешті сказав він. — Але я сам виберу собі їжу.

— Звичайно. Я навіть не сперечатимуся.

Катя взяла свою тацю й приєдналася до нього біля роздачі, готова

оплатити новий обід.

А Олексій, який ще хвилину тому сердився на неї, раптом помітив, що в

неї дуже гарна усмішка.

І це було зовсім недоречно, особливо з огляду на те, що його футболка

досі була мокрою від компоту.