22. Крабс не ризикує у любовних справах

Буквально за кілька хвилин після цього з кабінету вийшла Лізчина мама. Вона подивилася на нас так, ніби щось запідозрила. Мене це змусило посміхнутися, і я підморгнув Губкіній. Та, звісно, мій жест не оцінила, лише закотила очі. Я усміхнувся ще ширше. Потім ми заїхали по ліки, а після цього я запросив усіх на обід до ресторану. Марія Олександрівна була в гарному гуморі, а це мимоволі передавалося і Лізці. Бачити Спанч Боба усміхненим було неймовірно приємно. Але попри все це Губкіна, мов той коршун, не спускала з мене очей. Звісно, не тому, що ми з нею майже не поцілувалися в лікарні. Вона мені не довіряла. Боялася, що я залишуся з її мамою наодинці і Марія Олександрівна таки видасть мені всі секрети Губкіної прекрасної. Та я не збирався цього робити. Не тому, що я такий чесний. А тому, що в цьому не було жодної потреби.

Повернувшись додому, я ще довго смакував приємний післясмак цього дня. І щоразу, коли згадував усмішку Лізи... усміхався й сам. Я зайшов до своєї кімнати і сів за стіл. Той самий, у нижній шухляді якого зберігалася фоторамка з її світлиною. Обережно дістав її. І просто завис. Сам не знаю, на скільки. Думаєте, що сьогоднішня наша угода — це повна дурня? Що це відчайдушний крок хлопця, який усім серцем прагне завоювати дівчину, яка його зневажає? Та ну... Я, може, й ризиковий, але не дурний. Ну який шанс, що я справді вгадаю її улюблені квіти? Звісно, можна увімкнути великого стратега і погратися в Шерлока, але шанси все одно майже дорівнюють нулю. Тож Кольчинський ніколи не береться за те, де його чекає поразка. Коли Лізка погодилася на цю угоду — вона вже програла. А Крабс уже переміг. Бо я знав, які її улюблені квіти.І знав уже давно. Ще зі школи. Підказка мені була потрібна лише для того, щоб переконатися, що її смаки не змінилися. Бо дівчата... вони такі. Такі мінливі. Але, схоже, не Спанч Боб.

Я поклав фоторамку назад і дістав із шухляди кілька аркушів формату А4. Тих самих, що розсипалися Губкіній, коли вона прибирала. І якби вона була уважнішою... якби хоч трохи мені довіряла… То побачила б, що це роздруковані сторінки з її шкільних щоденників. Наприкінці кожного навчального року Лізка записувала свою мрію на останній сторінці щоденника, після всіх розкладів та оцінок. Я помітив це ще у шостому класі, коли зацікавився нею. Спокуса була занадто великою, хотілося прочитати це колись один раз. Тому я фотографував сторінки на телефон. Тоді телефони з камерами були далеко не у всіх. У Губкіної точно не було. Одного року я навіть ледь не спалився. Але, на щастя, Лізка нічого не запідозрила. Я дістав аркуш із написом «6-В».

“Мрія Губкіної Лізи номер 2.” 

У цей момент я усвідомив, що такі записи Губкіна почала вести ще з п'ятого класу. Тож у мене були всі. Крім найпершого.

«Вчора ми з мамою ходили на фільм. Я вперше була в кінотеатрі, і мені так сподобалося. Це був подарунок за гарне закінчення навчального року. Фільм був про кохання. Але найбільше мене вразили квіти, які хлопець подарував дівчині. Вперше в житті бачу такі квіти! Вони називаються райськими пташками — так казали у фільмі. Але коли я дивлюся на них, мені здається, що рай — це те місце, де вони народжуються. Тепер я просто мрію...МРІЮ...щоб мій майбутній хлопець подарував мені такі. Або хоча б... хоча б побачити їх хоч раз у житті. Наживо. А не лише у фільмі.»

Отож найважчим було не вгадати. А знайти райську пташку. На щастя, квіткових салонів у нашому місті було чимало. Тож десь вона мала знайтися. Я вирішив не залишати це на завтра. Занадто ризиковано. Погуглив і дізнався, що правильна назва квітки — стреліція. Але після кількох дзвінків мій ентузіазм почав згасати. Райських пташок ніде не було. Занадто ексклюзивний товар. В одному салоні була кімнатна стреліція в горщику. Мені навіть надіслали фото. Але це було зовсім не те. Замала. Та ще й майже відцвіла. Мені були потрібні великі, яскраві екзотичні квіти. І нарешті мої старання увінчалися успіхом. У салоні, який, до речі, називався «Стреліція», мені сказали, що завтра очікують поставку екзотичних квітів. Серед них — і райські пташки. Щоправда, ціна починалася від півтори тисячі гривень за одне стебло. Я навіть не задумувався. Одразу забронював три.

Думаєте, що я веду нечесну гру? А хто зараз узагалі грає за правилами? Та й, як то кажуть, на війні та в коханні всі методи прийнятні. Зрештою, нічого я не порушив. Я сказав, що принесу її улюблені квіти. Це вже Губкіна сама додала, що я їх не вгадаю. Тож, якщо розібратися, жодного обману тут немає. Усе це варте того, щоб побачити її здивоване обличчя. Усе це варте одного побачення. А де побачення — там уже не просто дружба. Та найбільше від цієї зустрічі я хочу не обіймів і не поцілунку. Я хочу довіри. Мені найбільше потрібна довіра Губкіної Лізки до Петра Кольчинського.