16. Припини це...

Не пам'ятаю, як швидко я забігла у вбиральню. Але залишатися поруч із ним мені було несила. Серце гатило як скажене, а дихання було таким частим, що мені здавалося — ось-ось задихнуся. Цієї миті я усвідомила, чому в Кольчинського були закохані всі дівчата класу. Було в ньому щось магнетичне. І справа не лише в його харизмі, грошах чи красивому тілі... Справа в самому Петрові. У цьому його погляді, дотиках, незвичному прояві емоцій.

Так... Стоп... Стоп! Ліз, зберися. Не забувай, що він сказав тобі. Ти для нього — незрозуміла симпатія. Всього лише експеримент. Він змусить тебе закохатися, а потім ти йому набриднеш. Станеш нецікавою. Станеш однією з усіх. Тією самою звичайною Лізкою зі школи.

Умивши обличчя водою, я таки прийшла до тями. Розпашілі щоки зблідли, а дихання прийшло в норму. Я в нормі. Спанч Боб зібрався. Крабс ще трохи побіситься зі своїми зізнаннями і зрештою відступить. Все буде як раніше. Ти просто відпрацюєш йому цей місяць, і ви знову будете колишніми однокласниками, які ігнорували одне одного всю школу.

— І що ж ти там так довго робила, Губкіна? — запитав пихач, щойно я повернулася до нього в кімнату.

Петро виглядав нормально. Занадто нормально. Просто сидів за столом і жер панкейки.

— Де?

Безглузде запитання, але яке вже є.

— Ну, у вбиральні...

— Прибирала.

Крабс усміхнувся кутиком губ і запхав до рота ще один панкейк. От нехай краще мовчить. Так для всіх буде краще.

— І що ж ти там прибирала, Ліз? Саму вбиральню... чи... — Кольчинський зробив невеличку паузу. — Себе?

Так... Саме це я там і робила. Прибирала себе. Точніше, збиралася докупи. Вимітала всіх незрозумілих метеликів зі свого нутра. Щоб не пурхали там! Щоб не змушували мої пальці тремтіти, коли клешні Крабса торкаються мене.

— Здається, на сьогодні від тебе не було запиту мити туалет, Кольчинський.

— Точно, — кривобоко всміхнувся пихач. — Але я просив тебе поснідати. Сідай... спробуй нарешті ці панкейки з апельсиновим соком і просто розслабся.

Розслабишся тут. Точніше, я зможу розслабитися точно не тут. Не за цим столом, не в цій компанії. Не під поглядом цих очей навпроти.

— Я пересяду!

Видала це наказовим тоном. Із цим задиракою так і треба. Ніяких запитань — лише заперечення й наказовий тон.

— Як тобі зручно, Ліз... Просто я знаю, що ти злякалася...

Він прошепотів це мені просто на вухо. Коли тільки встиг нахилитися? Пересідати було дурною ідеєю. Найбільшою дурістю.

— Чого? — байдуже кинула я. — Того, що ти змусиш мене мити твій туалет?

Кольчинський відхилився і, подивившись на мене кілька секунд, обережно всміхнувся. Він явно відчував мою розгубленість, яку я не дуже вправно маскувала під впевненістю.

— Ти боїшся мене.

— Нічого подібного!

— Та невже... Кілька днів тому саме це ти мені й сказала... — знову нахилився. Гад! — Ти боїшся мене?

Жест пальцями — і локон, який так гарно закривав моє обличчя, опинився за вухом. Тепер Кольчинський міг бачити моє розпашіле обличчя в усій красі.

— Губкіна, ти така червона, бо зла на мене? Чи, можливо, я викликаю в тобі дещо інше хвилювання?

Я почула його легке хмикання. Це мені дуже не сподобалося. Це зачепило мою гордість.

— Перше!

— Значить, сердишся...

Губи Петра сумно підтиснулися, а плечі опустилися.

— Знаєш... ти змушуєш мене почуватися так, наче я монстр, Губкіна. Я викликаю в тобі страх, роздратування, гнів... Певен, ти могла б продовжити цей список. Але ж Крабс намагається бути для тебе добрим. Хіба ти не помічаєш моїх зусиль?

— Я помітила лише те, що відтоді, як ти почав помічати мене, моє життя понеслося до сраки, Кольчинський! Мене звільнили з роботи, ледь не виселили з квартири, і зараз я працюю покоївкою в одного пихача. Не дуже перспективно, не знаходиш?

— Все може змінитися, Ліз. Тобі просто потрібно відпустити свій страх, не злитися на мене, коли я кажу, що ти мені не байдужа. І просто доїсти сніданок... і дотанцювати танець...

Якщо так і далі піде, то Губкіна дасть слабину. Я ж не залізна, а з плоті та крові. Себто, мої емоції живі-живісінькі, і мені не подобається, що Крабс збиває мене з пантелику своїми словами. Я не хочу відчувати до нього симпатію. Не хочу бути його дівчиною. Танцювати з ним танці, снідати разом, ходити на побачення. Чи хочу?

— Мені не подобається, що ти відчуваєш до мене симпатію, Кольчинський! І тобі це теж не подобається... Значить, наші цілі збігаються. Тож прошу, облиш цю свою шарманку з танцями-шманцями, побаченнями та іншим романтичним маренням і поводься так, як личить Крабсу. Так мені буде легше тебе ненавидіти і...

— А може, мої цілі змінилися, Спанч Боб...

— Послухай... Я тобі не піддослідний кролик, Кольчинський! Не треба відпрацьовувати на мені свої прийоми зваблення. Просто відчепися і...

— Ні!

— Що?

— Я кажу ні, Губкіна. Я не відчеплюся від тебе. І буду продовжувати робити все, щоб ти мені повірила...

###